Південно-Африканська Республіка (ПАР). Коротка інформація про країну

ПАР (Південно-Африканська Республіка) — держава у південній частині Африки. На півночі межує з Намібією, Ботсваною і Зімбабве, на північному сході — з Мозамбіком і Свазілендом. Всередині країни знаходиться держава-анклав Лесото.

Система апартеїду в ПАР впала майже одночасно з радянською владою і тепер ми без підказок пропаганди можемо скласти думку про країну двох океанів – Індійського і Атлантичного. Тут багато чого змінилося, але багато чого залишилося таким же, як і раніше. Нетрі «чорних районів» нікуди не поділися, хоча все більше нагадують заповідники недавньої історії. Що важливіше, країна зберегла багату природну і культурну спадщину – заради нього-то і варто летіти в таку далечінь.

Клімат ПАР

ПАР лежить так далеко на південь від екватора, що зміна пір року тут відбувається зовсім не так, як у нас. Взимку прийнято вважати місяці з червня по вересень, а влітку – період з листопада по березень. У квітні та жовтні відбувається зміна сезонів: ці місяці вважаються відповідно осінню та весною. Крім того, клімат в ПАР має властивість змінюватися в залежності від регіону. Центральну частину країни займає плоскогір’я заввишки до 1700 з гаком метрів – для нього характерні сильні перепади літніх і зимових температур (в середньому від +30 до +15 °С, якщо говорити про максимальні значення). На північно-заході панує пустеля з денною спекою і холодними ночами. Опади тут майже не випадають, чого не скажеш про приморські райони. При цьому на західному узбережжі країни набагато прохолодніше, ніж на східному. Справа в тому, що з боку Атлантики проходить холодна течія – завдяки їй ПАР відчуває подих високих широт. Варто обігнути мис Доброї Надії, як вода і повітря різко тепліють: з боку Індійського океану теж проходить течія, але тільки тепла. Пінгвіни і ластоногі поступово зникають, натомість з’являються коралові рифи.

Дощі йдуть завжди і скрізь, якщо не вважати пустель. Влітку води з неба падає більше, до того ж грудень і січень вважаються в ПАР сезоном відпусток – це найгірший час для поїздки.

Історія ПАР

В палеонтологічному літописі залишкам найдавнішого південноафриканця виповнилося 2 млн років, а нинішні бушмени, можливо, є його прямими нащадками. Пізніше з півночі прийшли народи банту, які вміли обробляти метали і створили на території ПАР перші держави. Кожне було не проти показати сусідам силу, та й першим європейцям, що потрапили на мис Доброї Надії, теж діставалося по перше число. Васко да Гама в 1498 р. був поранений стрілою в сутичці з тубільцями, а голландцям півтора століття потому довелося почати з побудови фортеці з підручних матеріалів. Досвід вдався, і в 1652 р. Голландська Ост-Індська компанія заснувала факторію біля мису Доброї Надії.

Європейські протестанти XVII ст. шукали притулку за океанами і Південна Африка стала одним з напрямків їхньої еміграції. Разом з німцями і французами сюди їхали англійці. Мало-помалу у Лондоні усвідомили стратегічну важливість Мису і захопили його в 1806 р. У 1815 р. права британців були визнані європейськими державами і незадоволеним довелося перебиратися в глиб материка. Тисячі фермерів у візках, запряжених биками, кинулися на північ у пошуках вільних земель – бо почався Великий Трек. Осівши на півночі нинішньої ПАР, поселенці забули рідну Голландію, заговорили на власному тыке африкаанс і стали відомі світу під ім’ям бурів (голл. Boer – «селянин»). З часом на карті Африки з’явилися незалежні бурські республіки Трансвааль і Вільна Помаранчева держава.

У 1869 р. на землях бурів були знайдені перші алмази, а в 1 886 р. відбулося відкриття найбагатших розсипів золота. Британія відчула себе обділеною, однак її апетити до пори стримувала необхідність боротьби з племенами зулуська і ндебеле. В кінці XIX ст. Лондон нав’язав вільним республікам дві війни. Розгромивши ворога в декількох битвах, бурські генерали в 1900 р. визнали поразку, але партизанська війна тривала ще два роки. Пошук виходу з тривалого конфлікту закінчився в 1909 р., коли вся Південна Африка була об’єднана під прапором Південно-Африканського Союзу. В цій федерації британський монарх вважався формальним главою, а колишні бурські республіки отримали широке самоврядування. Примирившись, англійці і бури стали спільно витісняти на узбіччя життя чорних, а оскільки ті захвату не виявляли, країну відкрили для в’їзду азіатських гастарбайтерів.

Отримавши в свої руки законодавчу владу, білі жителі Південної Африки за 33 роки (1913-1946) створили ефективну юридичну систему, що позбавляла кольорових мешканців країни права володіти землею, права займатися кваліфікованою діяльністю, а також права в будь-якій формі участі в держуправлінні. Чорні могли проживати тільки в спеціальних районах, а залишки колись незалежних племен – в незалежних державах-бантустанах (читай «в резерваціях»). Загальна площа «чорних територій» становила всього 13% від площі країни – вся інша земля дісталася цілком білим. Не краще йшли справи у інших «кольорових», в першу чергу індійців: з захисту інтересів південноафриканських одноплемінників почалася в 1893 р. діяльність адвоката Мохандаса Ганді, більш відомого як Махатма.

У 1948 р. до влади прийшла радикальна Національна партія, яка представляла інтереси бурів. У 1961 р. націоналісти порвали відносини з Співдружністю націй і перейменували Союз в Південно-Африканську Республіку. Чорношкірі були повністю позбавлені громадянських прав, але не бажали з цим миритися. В 30-річній боротьбі з режимом «афроафриканці» використовували усі доступні методи – в тому числі й терористичні. Неясно, яким був би результат цієї війни, якби не позиція світової спільноти. Невдоволення наддержав і економічні санкції змусили владу ПАР випустити політв’язнів і провести в 1994 р. перші загальні вибори, назавжди змінили країну.

Культура ПАР

ПАР відома як одна з найбільш культурних країн Африки, однак і ця сфера місцевого життя ділиться на різнокольорові половинки. Навіть найперші південноафриканці володіли художніми здібностями – про це свідчать наскальні малюнки на стінах печер. В літературі, театрі і кіно великих успіхів досягла біла меншість. У світі відомі письменники Надін Гордімер (Нобелівський лауреат 1991 р.), Алан Пейтон і Джон Кутзее (Нобелівська премія 2003 р. і ще дві Букеровских), драматург Етол Фугард, кінорежисери Джемі Уйс, Ніл Бломкамп і Гевін Хут, не кажучи вже про кінодівуі Шарліз Терон. Корифей пригодницької прози Уілбур Сміт не менш тісно пов’язаний з ПАР, хоча і не належить до її уродженців. Темношкірі громадяни сильні в музиці: вони сказали своє слово в різних жанрах, від спиричуелз до хіп-хопу, і багато разів ставали володарями престижних нагород.

В історію науки вписані імена микрохирурга Крістіана Барнарда – автора першої пересадки людського серця, – і цілої плеяди палеоантропологов.

Більше 100 років уродженці Південної Африки успішно виступають на спортивних змаганнях світового рівня. Найбільших успіхів їм поки що вдалося домогтися в легкій атлетиці, плаванні та регбі. Країна проводить гонки Формули-1, а в 2010 р. приймала світову першість з футболу.

Кухня ПАР

Кожен з місцевих народів взяв участь в сервіровці національного столу. Аборигени пропонують екзотику типу смажених коників або пингвинових стегенець, а також поживні страви з кукурудзи і проса. Англійська кухня представлена стейками, які в ПАР готують не тільки з яловичини: страусятина і крокодилятина тут – звичайне м’ясо. Селяни гугеноти ще в XVII ст. принесли в Південну Африку традиції французької кухні, а портові міста країни пахнуть азіатськими прянощами. Колись голландці завозили сюди рабів з Індонезії, потім на Мисі з’явилися індійські і китайські кулі. Азіати жити не могли без рису, каррі і разнокаліберної локшини – тепер все це можна знайти в ресторанах Кейптауна і Дурбана. Кухня бурів зберігає пам’ять про Великий Трек. Постійні переміщення в умовах жаркого клімату вимагали припасів, не які боялися довгого зберігання. Так був придуманий білтонг (Biltong) – в’ялене м’ясо, присмачене спеціями. Нині воно вважається таким же символом ПАР як Столова гора або парк Крюгера. Осівши на фермі, бур віддавав належне свіжій їжі, але готувати волів на відкритому повітрі. Ось чому Південна Африка так славиться барбекю – по-тутешньому браавлейс (Braaivleis або Braai). Крім вирізки, смажать на вугіллі бурварс (Boerwors), щось на кшталт наших «мисливських ковбасок». Третій з китів, на яких стоїть бурська кухня, називається потьекос (Potjekos) – це густе вариво з м’яса, картоплі і овочів готують в казанку прямо на гарячому вугіллі або на триногий підставці над вогнем.

Суспільство ПАР

З часів падіння апартеїду минуло 20 років, але країна все ще розділена за расовою ознакою, а багато білі взагалі вважали за краще перебратися за кордон. Хоча Н. Мандела – ікона опору і зек з 25-річним стажем – був прихильником примирення нації, його президентство стало в ПАР аналогом наших «лихих 90-х». Градус соціальної напруженості підвищує присутність в країні бідних мігрантів із сусідніх держав, які скористалися ослабленням прикордонного режиму при тому ж Манделі. «Природний апартеїд» найбільш помітний у містах. Причому якщо Кейптаун, як місто портове, споконвіку космополітичне, то Йоганнесбург чітко ділиться на «білу» північ і «чорний» південь. Небезпека знайомства з криміналом в ПАР сильно перебільшена, але, на жаль, існує. Не гуляйте на самоті у вечірній час. Якщо ви скромно одягнені, не обвішані золотом і не размахиваете айпадом, то шанси вціліти різко підвищуються.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

16 + 8 =