Уміння співчувати й співпереживати – це одна з найпрекрасніших особистісних якостей. Однак Пол Блум, професор психології і когнітивних наук в Йєльському університеті, вважає інакше.
Свою точку зору він визначив у статті «Проти емпатії: чому від жалю немає ніякої користі». В цій статті він намагається довести, що люди могли б приймати більш моральні рішення, якщо б були позбавлені здатності співпереживати.
Така точка зору може здатися просто абсурдною. Однак це не зовсім так.
Перший доказ, який приводить Блум, випливає з визначення терміна «емпатія».
«Емпатія – це спроможність поставити себе на місце іншої людини. Отже, це здатність відчувати біль іншої людини і побачити світ її очима».
Блум зазначає, що люди часто покладаються на емпатію тоді, коли мова заходить про прийняття правильного (з погляду моральності) рішення. На жаль, такий підхід практично ніколи не призводить до бажаного результату. Блум вважає, що ми звеличуємо біль і страждання однієї конкретної людини над болем і стражданнями всіх інших. Інакше кажучи, ми беремо до уваги виключно страждання тієї людини, якій ми співпереживаємо і співчуваємо в даний момент.
Все це не просто абстрактна теорія. Результати одного з досліджень дозволили прийти до висновку про те, що розвинена здатність до співпереживання змушує людей приймати ірраціональні з точки зору моральності рішення. Словом, співпереживаючи комусь, людина забуває про те, що в світі існує ще дуже багато людей. Вона повністю фокусується на болі і стражданнях однієї особистості, ігноруючи все те, що відбувається в цілому.
«Ми надто часто покладаємося на нашу здатність співчувати і співпереживати. Це призводить до того, що ми звеличуємо страждання однієї людини над картинкою в цілому. Коли ми покладаємося на емпатію, ми думаємо, що маленька дівчинка, яка впала в колодязь, важливіша проблеми зміни клімату, важливіше десятків тисяч людей, вмираючих в далекій країні», — пояснює психолог.
Він додає: «Емпатія змушує нас звертати більше уваги на людей, які чимось на нас схожі. Вона змушує нас звертати увагу на одну, конкретну людину. Вона не дає нам мислити глобально. У підсумку, це призводить до спотворення наших пріоритетів».
Багато людей асоціюють емпатію з добротою і милосердям. Блум ж говорить про війну. «Емпатія по відношенню до жертв військових дій завжди використовується як каталізатор для розпалювання ще більшої ненависті. У цьому випадку емпатія призведе до ще більшого насильства і жорстокості», — говорить він.
В якості прикладу Блум призводить одну з промов Дональда Трампа. У своєму виступі президент США закликав до депортації з країни всіх іммігрантів. Для того, щоб заручитися підтримкою публіки, він показав фотографії людей, постраждалих від рук нелегальних іммігрантів. «Я вважаю, що все це не просто так. І це неправильно. Це призведе до того, що ми будемо робити неправильні і, найчастіше, жорстокі вчинки. Такими будуть і наші судження про іммігрантів», — пояснює психолог.
Звичайно ж, емпатія і призводить до позитивних результатів. Прикладом цього є випадок з фотографією хлопчика, постраждалого в рамках військових дій в Алеппо (Сирія). Цю фотографію показали по телебаченню. Природно, тисячі людей по всьому світу не залишилися байдужі. В результаті, була зібрана величезна сума грошей. Всі кошти пішли на допомогу постраждалим у війні. Однак у кожної медалі є і зворотня сторона. Та ж сама фотографія «підживила» мотивацію до того, щоб продовжувати військові дії на території Сирії.
У своїй статті Блум порівнює емпатію і інші емоції. Зокрема, він намагається зрозуміти, чи можуть інші емоції бути використані в благих цілях. «Я вважаю, що такі емоції, як злість, ревнощі або почуття провини однозначно можуть бути використані в благих цілях. У той же час, я не сумніваюся і в тому, що емпатія теж може служити на благо суспільства», — говорить він.
Було б набагато краще, якби ми могли приймати рішення, грунтуючись на логіці. Ми можемо брати до уваги думки інших людей, співпереживаючи їм. Ми можемо вислухати їх і скласти план дій щодо вирішення їх проблеми. І в цьому процесі, нам зовсім не обов’язково ставити себе на місце цих людей. Саме такої точки зору дотримується Блум.
«Припустимо, мені потрібно допомогти жінці, яка стикається з дискримінацією. Для того, щоб це зробити, мені зовсім не обов’язково відчути все те, що відчуває вона. Мені зовсім не потрібно ставити себе на її місце. Так чинять люди, за своєю природою є нарцисами. Це не мій підхід», — говорить Пол Блум.
У кінцевому рахунку, ми схильні до співчуття, коли воно узгоджується з нашою мораллю, і ненавидимо емпатію, коли вона фокусується на протилежній точці зору. І, можливо, як припускає Блум, нам дійсно було простіше приймати правильні рішення без здатності співчувати і співпереживати.