Екваторіальна Гвінея. Коротка інформація про країну

Екваторіальна Гвінея розташована лише трохи північніше екватора біля берегів затоки Біафра (частина Гвінейської затоки) Атлантичного океану. Включає материкову частину Ріо-Муні (26 тис. км2), що простягнулася на 130 км уздовж узбережжя і на 300 км вглиб материка, і кілька островів загальною площею близько 2 тис. км2, найбільший з яких — Масіас-Нгема-Бійого. Державна мова — іспанська, що залишилася з часів колоніального панування Іспанії (до 1968 року). Адміністративно-територіальний розподіл: 7 провінцій.

Велика частина Ріо-Муні знаходиться в межах Південно–Гвінейської височини. Гори не перевищують 1500 м, на заході переходять в приморську рівнину. Найбільша річка, що перетинає країну зі сходу на захід — Мбіні. Клімат екваторіальний, постійно вологий: середньорічна температура 24-28 °C, опадів випадає до 2000 мм в рік, дощових днів у році — 160. Більш сухі місяці — травень–вересень і грудень–січень. Велика частина території (більше 60%) вкрита густими тропічними лісами, в яких ростуть фікуси, хлібне дерево, мімози, сандалові дерева та інші цінні породи. Ліси Екваторіальної Гвінеї являють собою як би природний зоопарк — так багато тут мавп, антилоп, газель, мангуст, летючіх мишей, білок, зустрічаються також слони, леопарди.

Рельєф острова Масіас-Нгема-Бійого різноманітний, його найвища точка — гора Санта-Ісабель (3050 м) — є вершиною стародавнього згаслого вулкана. У південно-східній частині острова знаходиться «велика западина Сан-Карлос» глибиною 1300 м і діаметром 5 км, оточена суцільним ланцюгом гір. Клімат на узбережжі острова майже такий же, як і на материку, але на нагір’ях середньорічна температура знижується до 18 °C, а кількість опадів збільшується до 2500-4000 мм в рік. Ще холодніше у високогір’ях. Клімат південної частини острова — найвологіший: навіть в посушливі роки тут випадає до 11000 мм опадів. Рослинність дуже багата, особливо на півдні острова: тут ростуть кокосові пальми, гевея. Гірські вершини — країна папоротей і лобелій. В кратерах вулканів знаходяться мальовничі озера. Різноманітний світ птахів (папуги, птахи–носороги, турако, одуди), а з тваринних багато лисиць, білок, мавп (в тому числі рідкісних видів).

Основне населення країни (близько 377 тис. осіб) — народи фанг і бубі з мовної сім’ї банту. Фанг — жителі континентальної Ріо-Муні, землероби, які зберегли багаті фольклорні традиції, ритуальні свята, скульптурне мистецтво. Бубі живуть на островах, славляться майстерністю виготовлення прикрашених орнаментами тростин, копій, амулетів.

Столиця і найбільше місто країни — Малабо, розташована на острові Масіас-Нгема-Бійого. Територію Екваторіальної Гвінеї відкрито португальцями в кін. XV ст., з кін. XVI ст. почалася колонізація островів. На територію Екваторіальної Гвінеї претендували також Іспанія, Голландія і Великобританія. З 1778 року — володіння Іспанії під назвою Іспанська Гвінея. З 1960 року «заморська провінція» Іспанії. У 1964 році їй була надана внутрішня автономія. З жовтня 1968 року Іспанська Гвінея — незалежна держава під назвою Екваторіальна Гвінея.

Історія Екваторіальної Гвінеї

До 1959 на території нинішньої Екваторіальної Гвінеї знаходилася колонія Іспанська Гвінея. У 1890-х роках почалося активне проникнення іспанців на о. Фернандо-По. Після Першої світової війни Іспанія встановила військовий контроль над Ріо-Муні.

До 1960-х років колоніальні власті здійснювали суворий політичний контроль над африканцями. У колонії проводилася політика расової сегрегації. Змішані шлюби між білими і африканцями переслідувалися за законом. Після 1950 колоніальна адміністрація зробила ряд кроків щодо економічного розвитку Фернандо-По. У 1959 Фернандо-По Ріо-Муні, а також прилеглі острови були оголошені заморськими провінціями Іспанії і місцеве населення отримало статус іспанських громадян. Обидві провінції знаходилися під управлінням іспанського генерал-губернатора, наділеного військовими і цивільними повноваженнями. На референдумі, проведеному в грудні 1963, населення обох провінцій висловилося за надання Іспанській Гвінеї внутрішньої автономії. Відповідно до введеної в 1964 системі управління, генеральний комісар, котрий представляв уряд Іспанії, зберігав контроль у сферах зовнішньої політики, оборони та підтримання внутрішнього порядку, а деякі економічні і адміністративні функції були передані місцевому уряду.

У 1960-ті роки розширився рух за незалежність. На всенародному референдумі, проведеному в серпні 1968 під егідою ООН, населення висловилося за незалежність і схвалило відповідну конституцію. У вересні 1968 відбулися президентські і парламентські вибори. 12 жовтня 1968 країна була офіційно проголошена незалежною державою, а її першим президентом став фанг з Ріо-Муні Франциско Масіас Нгема Бійого.

Перші ж кроки Масіаса на державному терені настільки занепокоїли іспанську громаду, що протягом шести місяців 85% іспанців покинули країну. Послідувавші за цим гоніння на сезонних заробітчан з Нігерії, які працювали на плантаціях какао, змусили біля 40% нігерійців повернутися на батьківщину. Втрати кваліфікованого персоналу і некваліфікованої робочої сили згубно позначилися на економіці країни. У 1970 Масіас Нгема ще більше зміцнив свої позиції шляхом злиття всіх політичних організацій в Єдину національну партію трудящих. 14 липня 1972 він був проголошений довічним президентом країни. У 1973 у відповідності з новою конституцією Екваторіальна Гвінея стала унітарною державою. У тому ж році всі іспанські географічні назви були замінені на африканські. У зовнішній політиці Масіас Нгема зміцнював зв’язки з соціалістичними державами, в першу чергу з Китаєм і Кубою. Всередині країни правлячий режим проводив політику репресій щодо бубі, що живуть на о. Біоко. Близько 70 тис. бубі емігрували в Камерун, Габон і країни Європи.  У 1977 Екваторіальна Гвінея порвала дипломатичні відносини з США та Іспанією.

Почалися заворушення і розвал економіки, що підготували умови для державного перевороту 3 серпня 1979, який очолив племінник Масіаса Нгемы – полковник Теодоро Обіанг Нгема Мбасого. Для керівництва країною був сформований Вища військова рада. У вересні за рішенням суду був розстріляний Масіас Нгема, потім відновлені дипломатичні відносини з Іспанією і США і розпочаті політичні та економічні перетворення. Сама значна економічна допомога Екваторіальній Гвінеї була надана Іспанією. Не залишилися осторонь і деякі інші західні країни, а також ЄЕС та інші міжнародні організації. У 1981-1988 позиції нового керівництва зміцнилися завдяки відкриттю родовищ нафти на шельфі та прийняття в 1982 нової конституції. Однак за цей період довелося придушити чотири спроби державного перевороту. Уряд не відгукнувся на заклики опозиції ввести в країні багатопартійну демократію. Замість цього в 1986 Обіанг Нгема сформував проурядову Демократичну партію Екваторіальної Гвінеї (ДПЕГ).

1990-ті роки стали для Екваторіальної Гвінеї десятиліттям повільної, обережної лібералізації і репресій проти опозиції. Після вступу в силу конституції, яка встановила багатопартійну систему, було сформовано перехідний уряд на чолі з Обіангом Нгемою. Нова влада пішла на легалізацію опозиційних політичних партій, включаючи Партію прогресу Екваторіальної Гвінеї (ППЕГ), і оголосила загальну амністію, яка поширювалася і на емігрантську опозицію. Одночасно в 1992-1993 були заарештовані багато видних діячів опозиції. Міжнародні правозахисні організації, зокрема «Емнесті інтернешнл», неодноразово звинувачували уряд Екваторіальної Гвінеї в масових арештах і тортурах підслідних.

У 1995 керівники ППЕГ постали перед військовим судом і були визнані винними в державній зраді, і лише втручання президента Франції Жака Ширака врятувало їх від розправи. Опозиція та міжнародні спостерігачі констатували, що всі три виборчі кампанії перехідного періоду – парламентські вибори 1993, вибори в місцеві органи влади 1995 і президентські вибори 1996 – супроводжувалися шантажем, залякуванням, підтасовуванням результатів, а також гоніннями на прихильників опозиції.

Економіка Екваторіальної Гвінеї

За рахунок недавно введених в експлуатацію нафтових родовищ Екваторіальна Гвінея за останні роки різко збільшила свої доходи в розрахунку на душу населення стоїть на одному з перших місць у світі. При цьому показники розвитку населення стоять дуже низько і є підстави підозрювати, що більшість грошей осідає в кишенях урядовців. З Екваторіальною Гвінеєю пов’язані також міжнародні скандали за підозрою у широкомасштабному відмиванні грошей.

Політика Екваторіальної Гвінеї

Після проголошення незалежності в 1968 в Екваторіальній Гвінеї був встановлений авторитарний режим Франциско Масіаса Нгеми. В період його диктатури не менше чверті населення емігрувала в Європу і країни Африки, де утворилися численні опозиційні угруповання.

У 1979 Масіас змістив з посади президента його племінник, Теодоро Обіанг Нгема Мбасого, який командував національною гвардією. Незважаючи на обіцянки нового правителя дотримуватися законність і керуватися положеннями конституції 1982, до початку 1990-х років у країні фактично зберігався режим військової диктатури на чолі з президентом і його Вищою військовою радою. Обіанг Нгема Мбасого був єдиним кандидатом на президентських виборах 1989. У країні була дозволена лише проурядова Демократична партія Екваторіальної Гвінеї (ДПЕГ), однопалатний парламент не був незалежним органом влади, а його депутати обиралися за списком кандидатів, які відбиралися президентом.

Під тиском внутрішньої опозиції і світової громадської думки в 1991 Обіанг Нгема Мбасого був змушений ввести в дію нову конституцію, яка передбачала встановлення багатопартійної демократії. Проте процес демократизації йшов украй скрутно, і ООН, і «Емнесті інтернешнл» неодноразово публікували матеріали про порушення прав людини в Екваторіальній Гвінеї. Закон про вибори 1991 передбачав ценз осілості: політичний діяч, який не проживав в країні протягом останніх 10 років перед виборами, не мав права виставляти свою кандидатуру. В результаті від участі у виборах були відсторонені впливова емігрантська опозиційна організація Партія прогресу Екваторіальної Гвінеї (ППЕГ) і ряд дрібніших угруповань. Внутрішня опозиція, яка сформувала Платформу опозиційної координаційної хунти (ПОКХ), бойкотувала багатопартійні парламентські вибори 1993.

Після того як із закону про вибори були вилучені різні обмеження, у 1995 за участю міжнародних спостерігачів були проведені вибори в місцеві органи влади. Хоча кандидати від опозиції здобули переконливу перемогу, офіційно було оголошено, що у 2/3 виборчих округів перемогли кандидати проурядової ДПЭГ. Звинувачення опозиції в підтасовуванні результатів виборів були проігноровані владою. Оскільки опозиція вирішила бойкотувати президентські вибори 1996, Обіанг Нгема Мбасого отримав 90% голосів і був переобраний на третій термін.

У період правління першого президента Масіас Нгемы Бийого Екваторіальна Гвінея розірвала відносини з Іспанією та іншими західними країнами, однак після приходу до влади в 1979 Обіанга Нгемы Мбасого Іспанія знову стала основним кредитором країни. У 1994 уряд Іспанії відкликав свого посла і скоротив вдвічі обсяг наданої допомоги. Обіанг Нгема Мбасого, прагнучи зменшити залежність від Іспанії, ухвалив рішення про приєднання Екваторіальної Гвінеї до французької економічній зоні. У 1983 країна стала членом Митного та економічного союзу Центральної Африки (ЮДЕАК), а з 1984 перейшла на використання в якості грошової одиниці франка КФА.

У 1990-ті роки Франція стала висловлювати занепокоєння повільними темпами демократизації Екваторіальної Гвінеї. З тієї ж причини в 1996 США закрили свою дипломатичну місію в Малабо. Взаємини з сусідніми Нігерією і Габоном ускладнені через територіальних суперечок. По лінії військової допомоги Екваторіальна Гвінея сильно залежить від Марокко.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × two =