Екваторіальна Гвінея. Коротка інформація про країну

Екваторіальна Гвінея. Коротка інформація про країнуЕкваторіальна Гвінея розташована лише трохи північніше екватора біля берегів затоки Біафра (частина Гвінейської затоки) Атлантичного океану. Включає материкову частину Ріо-Муні (26 тис. км2), що простягнулася на 130 км уздовж узбережжя і на 300 км вглиб материка, і кілька островів загальною площею близько 2 тис. км2, найбільший з яких — Масіас-Нгема-Бійого. Державна мова — іспанська, що залишилася з часів колоніального панування Іспанії (до 1968 року). Адміністративно-територіальний розподіл: 7 провінцій.

Велика частина Ріо-Муні знаходиться в межах Південно–Гвінейської височини. Гори не перевищують 1500 м, на заході переходять в приморську рівнину. Найбільша річка, що перетинає країну зі сходу на захід — Мбіні. Клімат екваторіальний, постійно вологий: середньорічна температура 24-28 °C, опадів випадає до 2000 мм в рік, дощових днів у році — 160. Більш сухі місяці — травень–вересень і грудень–січень. Велика частина території (більше 60%) вкрита густими тропічними лісами, в яких ростуть фікуси, хлібне дерево, мімози, сандалові дерева та інші цінні породи. Ліси Екваторіальної Гвінеї являють собою як би природний зоопарк — так багато тут мавп, антилоп, газель, мангуст, летючіх мишей, білок, зустрічаються також слони, леопарди.

Рельєф острова Масіас-Нгема-Бійого різноманітний, його найвища точка — гора Санта-Ісабель (3050 м) — є вершиною стародавнього згаслого вулкана. У південно-східній частині острова знаходиться «велика западина Сан-Карлос» глибиною 1300 м і діаметром 5 км, оточена суцільним ланцюгом гір. Клімат на узбережжі острова майже такий же, як і на материку, але на нагір’ях середньорічна температура знижується до 18 °C, а кількість опадів збільшується до 2500-4000 мм в рік. Ще холодніше у високогір’ях. Клімат південної частини острова — найвологіший: навіть в посушливі роки тут випадає до 11000 мм опадів. Рослинність дуже багата, особливо на півдні острова: тут ростуть кокосові пальми, гевея. Гірські вершини — країна папоротей і лобелій. В кратерах вулканів знаходяться мальовничі озера. Різноманітний світ птахів (папуги, птахи–носороги, турако, одуди), а з тваринних багато лисиць, білок, мавп (в тому числі рідкісних видів).

Основне населення країни (близько 377 тис. осіб) — народи фанг і бубі з мовної сім’ї банту. Фанг — жителі континентальної Ріо-Муні, землероби, які зберегли багаті фольклорні традиції, ритуальні свята, скульптурне мистецтво. Бубі живуть на островах, славляться майстерністю виготовлення прикрашених орнаментами тростин, копій, амулетів.

Столиця і найбільше місто країни — Малабо, розташована на острові Масіас-Нгема-Бійого. Територію Екваторіальної Гвінеї відкрито португальцями в кін. XV ст., з кін. XVI ст. почалася колонізація островів. На територію Екваторіальної Гвінеї претендували також Іспанія, Голландія і Великобританія. З 1778 року — володіння Іспанії під назвою Іспанська Гвінея. З 1960 року «заморська провінція» Іспанії. У 1964 році їй була надана внутрішня автономія. З жовтня 1968 року Іспанська Гвінея — незалежна держава під назвою Екваторіальна Гвінея.

Історія Екваторіальної Гвінеї

До 1959 на території нинішньої Екваторіальної Гвінеї знаходилася колонія Іспанська Гвінея. У 1890-х роках почалося активне проникнення іспанців на о. Фернандо-По. Після Першої світової війни Іспанія встановила військовий контроль над Ріо-Муні.

До 1960-х років колоніальні власті здійснювали суворий політичний контроль над африканцями. У колонії проводилася політика расової сегрегації. Змішані шлюби між білими і африканцями переслідувалися за законом. Після 1950 колоніальна адміністрація зробила ряд кроків щодо економічного розвитку Фернандо-По. У 1959 Фернандо-По Ріо-Муні, а також прилеглі острови були оголошені заморськими провінціями Іспанії і місцеве населення отримало статус іспанських громадян. Обидві провінції знаходилися під управлінням іспанського генерал-губернатора, наділеного військовими і цивільними повноваженнями. На референдумі, проведеному в грудні 1963, населення обох провінцій висловилося за надання Іспанській Гвінеї внутрішньої автономії. Відповідно до введеної в 1964 системі управління, генеральний комісар, котрий представляв уряд Іспанії, зберігав контроль у сферах зовнішньої політики, оборони та підтримання внутрішнього порядку, а деякі економічні і адміністративні функції були передані місцевому уряду.

У 1960-ті роки розширився рух за незалежність. На всенародному референдумі, проведеному в серпні 1968 під егідою ООН, населення висловилося за незалежність і схвалило відповідну конституцію. У вересні 1968 відбулися президентські і парламентські вибори. 12 жовтня 1968 країна була офіційно проголошена незалежною державою, а її першим президентом став фанг з Ріо-Муні Франциско Масіас Нгема Бійого.

Перші ж кроки Масіаса на державному терені настільки занепокоїли іспанську громаду, що протягом шести місяців 85% іспанців покинули країну. Послідувавші за цим гоніння на сезонних заробітчан з Нігерії, які працювали на плантаціях какао, змусили біля 40% нігерійців повернутися на батьківщину. Втрати кваліфікованого персоналу і некваліфікованої робочої сили згубно позначилися на економіці країни. У 1970 Масіас Нгема ще більше зміцнив свої позиції шляхом злиття всіх політичних організацій в Єдину національну партію трудящих. 14 липня 1972 він був проголошений довічним президентом країни. У 1973 у відповідності з новою конституцією Екваторіальна Гвінея стала унітарною державою. У тому ж році всі іспанські географічні назви були замінені на африканські. У зовнішній політиці Масіас Нгема зміцнював зв’язки з соціалістичними державами, в першу чергу з Китаєм і Кубою. Всередині країни правлячий режим проводив політику репресій щодо бубі, що живуть на о. Біоко. Близько 70 тис. бубі емігрували в Камерун, Габон і країни Європи.  У 1977 Екваторіальна Гвінея порвала дипломатичні відносини з США та Іспанією.

Почалися заворушення і розвал економіки, що підготували умови для державного перевороту 3 серпня 1979, який очолив племінник Масіаса Нгемы – полковник Теодоро Обіанг Нгема Мбасого. Для керівництва країною був сформований Вища військова рада. У вересні за рішенням суду був розстріляний Масіас Нгема, потім відновлені дипломатичні відносини з Іспанією і США і розпочаті політичні та економічні перетворення. Сама значна економічна допомога Екваторіальній Гвінеї була надана Іспанією. Не залишилися осторонь і деякі інші західні країни, а також ЄЕС та інші міжнародні організації. У 1981-1988 позиції нового керівництва зміцнилися завдяки відкриттю родовищ нафти на шельфі та прийняття в 1982 нової конституції. Однак за цей період довелося придушити чотири спроби державного перевороту. Уряд не відгукнувся на заклики опозиції ввести в країні багатопартійну демократію. Замість цього в 1986 Обіанг Нгема сформував проурядову Демократичну партію Екваторіальної Гвінеї (ДПЕГ).

1990-ті роки стали для Екваторіальної Гвінеї десятиліттям повільної, обережної лібералізації і репресій проти опозиції. Після вступу в силу конституції, яка встановила багатопартійну систему, було сформовано перехідний уряд на чолі з Обіангом Нгемою. Нова влада пішла на легалізацію опозиційних політичних партій, включаючи Партію прогресу Екваторіальної Гвінеї (ППЕГ), і оголосила загальну амністію, яка поширювалася і на емігрантську опозицію. Одночасно в 1992-1993 були заарештовані багато видних діячів опозиції. Міжнародні правозахисні організації, зокрема «Емнесті інтернешнл», неодноразово звинувачували уряд Екваторіальної Гвінеї в масових арештах і тортурах підслідних.

У 1995 керівники ППЕГ постали перед військовим судом і були визнані винними в державній зраді, і лише втручання президента Франції Жака Ширака врятувало їх від розправи. Опозиція та міжнародні спостерігачі констатували, що всі три виборчі кампанії перехідного періоду – парламентські вибори 1993, вибори в місцеві органи влади 1995 і президентські вибори 1996 – супроводжувалися шантажем, залякуванням, підтасовуванням результатів, а також гоніннями на прихильників опозиції.

Економіка Екваторіальної Гвінеї

За рахунок недавно введених в експлуатацію нафтових родовищ Екваторіальна Гвінея за останні роки різко збільшила свої доходи в розрахунку на душу населення стоїть на одному з перших місць у світі. При цьому показники розвитку населення стоять дуже низько і є підстави підозрювати, що більшість грошей осідає в кишенях урядовців. З Екваторіальною Гвінеєю пов’язані також міжнародні скандали за підозрою у широкомасштабному відмиванні грошей.

Політика Екваторіальної Гвінеї

Після проголошення незалежності в 1968 в Екваторіальній Гвінеї був встановлений авторитарний режим Франциско Масіаса Нгеми. В період його диктатури не менше чверті населення емігрувала в Європу і країни Африки, де утворилися численні опозиційні угруповання.

У 1979 Масіас змістив з посади президента його племінник, Теодоро Обіанг Нгема Мбасого, який командував національною гвардією. Незважаючи на обіцянки нового правителя дотримуватися законність і керуватися положеннями конституції 1982, до початку 1990-х років у країні фактично зберігався режим військової диктатури на чолі з президентом і його Вищою військовою радою. Обіанг Нгема Мбасого був єдиним кандидатом на президентських виборах 1989. У країні була дозволена лише проурядова Демократична партія Екваторіальної Гвінеї (ДПЕГ), однопалатний парламент не був незалежним органом влади, а його депутати обиралися за списком кандидатів, які відбиралися президентом.

Під тиском внутрішньої опозиції і світової громадської думки в 1991 Обіанг Нгема Мбасого був змушений ввести в дію нову конституцію, яка передбачала встановлення багатопартійної демократії. Проте процес демократизації йшов украй скрутно, і ООН, і «Емнесті інтернешнл» неодноразово публікували матеріали про порушення прав людини в Екваторіальній Гвінеї. Закон про вибори 1991 передбачав ценз осілості: політичний діяч, який не проживав в країні протягом останніх 10 років перед виборами, не мав права виставляти свою кандидатуру. В результаті від участі у виборах були відсторонені впливова емігрантська опозиційна організація Партія прогресу Екваторіальної Гвінеї (ППЕГ) і ряд дрібніших угруповань. Внутрішня опозиція, яка сформувала Платформу опозиційної координаційної хунти (ПОКХ), бойкотувала багатопартійні парламентські вибори 1993.

Після того як із закону про вибори були вилучені різні обмеження, у 1995 за участю міжнародних спостерігачів були проведені вибори в місцеві органи влади. Хоча кандидати від опозиції здобули переконливу перемогу, офіційно було оголошено, що у 2/3 виборчих округів перемогли кандидати проурядової ДПЭГ. Звинувачення опозиції в підтасовуванні результатів виборів були проігноровані владою. Оскільки опозиція вирішила бойкотувати президентські вибори 1996, Обіанг Нгема Мбасого отримав 90% голосів і був переобраний на третій термін.

У період правління першого президента Масіас Нгемы Бийого Екваторіальна Гвінея розірвала відносини з Іспанією та іншими західними країнами, однак після приходу до влади в 1979 Обіанга Нгемы Мбасого Іспанія знову стала основним кредитором країни. У 1994 уряд Іспанії відкликав свого посла і скоротив вдвічі обсяг наданої допомоги. Обіанг Нгема Мбасого, прагнучи зменшити залежність від Іспанії, ухвалив рішення про приєднання Екваторіальної Гвінеї до французької економічній зоні. У 1983 країна стала членом Митного та економічного союзу Центральної Африки (ЮДЕАК), а з 1984 перейшла на використання в якості грошової одиниці франка КФА.

У 1990-ті роки Франція стала висловлювати занепокоєння повільними темпами демократизації Екваторіальної Гвінеї. З тієї ж причини в 1996 США закрили свою дипломатичну місію в Малабо. Взаємини з сусідніми Нігерією і Габоном ускладнені через територіальних суперечок. По лінії військової допомоги Екваторіальна Гвінея сильно залежить від Марокко.

Оцініть статтю
Додати коментар

ten − 8 =