Перші поселення на території сучасної Словаччини з’явилися вже в епоху палеоліту. Це дуже довга епоха, що характеризується чергуванням зледенінь і міжзледенінь. Знаходяться сліди різних культур: від олдувайської до свідерської. В Спішському Подград’є був знайдений фрагмент черепа людини прямоходячої (ця частина загубилася під час Другої світової війни), потім самими ранніми даними є відомості про гейдельберзьку людину. Найдавніші знахідки скелетів – неандертальці, причому найвідоміші – зі стоянки Гановце.
Епоха мезоліту характеризується помітним відступом льодовика, межа якого в ті часи проходила за північ території сучасної Словаччини. Люди селилися на піщаних підвищеннях.
Про неоліт, коли виникло землеробство, є більше відомостей. Передбачається, що люди культури лінійно-стрічкової кераміки прийшли на територію Словаччини близько 5000 років до нашої ери. Знайдені залишки поселень, могильники (наприклад, у Нітрі і Штурово), залишки кераміки, обітні дари або культові предмети, наприклад, жіночі фігурки (“палеолітичні Венери”) з Нитранского граду або Мораван-над-Вагом.
Епоха енеоліту характеризується насамперед початком використання металів (мідь і золото; найдавніші зі знайдених мідних предметів відносяться до неоліту), поділом суспільства на верстви (ремісники, землероби, скотарі, торговці) і початком торгівлі. Пізніше землеробство було вдосконалено використанням сили тварин (з’явилися знаряддя землепашества); посилилася роль чоловіка в суспільстві (патріархат).
В бронзовому столітті, яке характеризується розширенням використання бронзи, на території Словаччини було представлено безліч різних археологічних культур. До цієї епохи відносяться знайдені бронзові серпи, залишки дерев’яних будівель без використання цвяхів.
Залізний вік і його технології прийшли на територію Словаччини близько 800 року до нашої ери, ймовірно, з області Анатолії та/або Італії. У гальштатську епоху в Словаччині, завдяки сприятливим кліматичним умовам, розвивається видобуток заліза, олова, золота і солі. З’явився гончарний круг. Триває соціальна диференціація.
У ті часи (близько 5 століття до нашої ери) у Словаччину прийшли кельти, яких можна вважати першим відомим етносом на території Словаччини. Кельти прийшли в Карпатську улоговину з території Німеччини, Франції та з Альп. Після прибуття вони підпорядкували собі місцеве населення. Вони побудували кілька укріплень – оппідумів, наприклад, Братиславський.
Більшість з них жили в невеликих укріплених спорудах, побудованих з дерева, використовували залізні замки. Кельти були майстерними ремісниками – ковалями, гончарами, землеробами і торговцями; вони зберігали тісні контакти з грецькою і римською цивілізаціями, які надавали великий вплив на їхню культуру.
Наприкінці 2 ст. до н. е. в Словаччину прийшли й даки, що мешкали на території сучасної Румунії. В часи першого дакського короля Буребісти даки заселили і фактично приєднали до Дакії південну частину Словаччини, звідки вони вигнали частину кельтів. У 10 р. до н.е., однак, римляни перемогли даків і просунули кордони Римської імперії на Середній Дунай. Римляни також заснували кілька поселень в західній Словаччині. Дакське населення зникло зі Словаччини приблизно в 1 ст. н. е., найдовше воно затрималося на сході. Ліквідацію більшої частини кельтів завершив напад германців з північно-заходу на початку 1 ст. н. е .. Однак кельти втрималися на півночі Словаччини навіть до 2 ст. н. е. Під час Великого переселення в IV столітті народів через територію Словаччини проходили племена вестготів, остготів, лангобардів і гепідів.
У V столітті сюди приходять слов’яни. В VI столітті територія попадає під владу Аварського каганату, а в VII столітті тут утворюється імперія Само, століттям пізніше тут виникло Нітранське князівство, яке увійшло в 833 році до складу Великої Моравії. У 906 році на Велику Моравію напали угорські племена і Велика Моравія поступово розпалася. З 1018 року починається поступове приєднання словацьких земель до Угорщини. У 1029 році пало Нітранське князівство і до кінця століття уся територія була приєднана до Угорщини.
У 1241 році територія Словаччини зазнала монголо-татарської навали. Монголо-татарська навала послабила владу короля на території Словаччини і так територією управляли олігархи на кшталт Матуша Чака. Зміцнити сильну королівську владу зміг тільки Карл Роберт, який вразив олігархів в битві при Розгановцах.
Син Карла Роберта, Людовик I Великий зробив чимало для зміцнення країни і в часи його правління, Угорщина стала сильною європейською державою. За часів Сигізмунда, Угорщина знову поринає в низку битв з турками і гуситами. Найбільш постраждалою від гуситів областю стала якраз Словаччина, на території якої в 1467 році у Вельких Костолян Матьяш Хуньяді зрештою вразив гуситські війська “братиків”. Після поразки від турків під Мохачем у 1526 і загибелі короля Лайоша II, велика частина території Угорщини, за винятком західної Угорщини, Словаччини та Хорватії, опинилася в складі Османської імперії, а непідвладні туркам землі, Словаччина в тому числі, стали частиною володінь австрійських Габсбургів.
Після поразки під Мохачем у 1526 році на угорський престол були короновані відразу два короля – союзник турків Янош Запольяі і австрієць Фердинанд I Габсбург. Почалася війна між двома сторонами, яка закінчилася миром у Ораде в 1538 році. У 1536 році столицею Угорщини стала Братислава, а Естрогемське архиєпископство було перенесено в Трнаву. В цей же час турки захопили і південну Словаччину. XVII століття пройшло під прапором боротьби дворян зі Словаччини з австрійським імператором. У 1605 році Іштван Бочкай захопив майже всю Словаччину, в 1606 році було підписано перемир’я. У 1618 році Бетлен захопив східну Словаччину, а в 1619 році і західну. У 1622 році було підписано перемир’я. В 1643-1645 на території Словаччини йшли бої між габсбургскими військами і бунтівниками Ференца I Ракоці. У 1678-1687 Словаччина знову стала ареною битв, на цей раз з Імре Текелі, а в 1703-1711 відбулося останнє повстання – Ференца II Ракоці.
У XVIII столітті Словаччина, розорена віковою війною дворян з імператором почала відбудовуватися. З’явилися перші мануфактури – в Шаштине і Голиче, знову почалася видобуток корисних копалин. Позитивно вплинули на економіку реформи Марії Терезії та її сина Йосифа II. В цей же час починається і словацьке відродження – в 1783 році з’являється перша книга, написана на словацькій мові священиком Ігнацем Байзой. У 1790 Барнолак склав першу граматику словацької мови. Перші будителі (головним чином лютерани) дотримувалися точки зору, що чехи і словаки є єдиним народом.
У 1847 Штур кодифікував версію словацької мови, близьку до сучасної, яка була схвалена двома таборами – як католиками, так і лютеранами. Під час Угорської революції 1848-49 Словацька народна рада закликала словаків виступити зі зброєю в руках проти угорців і підтримати австрійців. У 1867 року Австрійська імперія була перетворена в Австро-Угорщину і словацькі землі увійшли до складу угорської Транслейтанії, в результаті чого тиск угорських властей на словаків посилився. У 1875 році була распущена Словацька матіца, а пізніше і інші національні організації. У 1890-ті роки виникла концепція чехословакізма і словаки почали отримувати допомогу від чехів. У 1906 році виникла перша словацька партія – помірно-націоналістична Глинкова Словацька Народна Партія. Поява словацьких організацій посилила тиск з боку угорців і викликала спроби посиленої венгеризации словаків, які тривали аж до розпаду Австро-Угорщини в листопаді 1918 року.
До початку Першої світової війни у чеських і словацьких політиків склалася досить ясна концепція майбутньої держави чехів і словаків. Ця ідея була запропонована російському цареві на початку війни і він схвалив створення Чехословацьких легіонів. З чеської сторони головними представниками були Томаш Масарик і Едуард Бенеш, а зі словацької – Мілан Штефаника. У 1915 році Масарик офіційно представив план створення Чехословаччини в Женеві. У жовтні цього ж року емігрантські організації чехів і словаків у Клівленді підписали спільну декларацію. Остаточна угода була підписана 31 травня 1918 року в Піттсбурзі. Перший тимчасовий уряд засідав у Парижі. 28 жовтня 1918 року була проголошена незалежна Чехословаччина. 30 жовтня 1918 року Словацька народна рада в Мартіні підписала декларацію про входження в Чехословаччину. 14 листопада 1918 року президентом ЧСР став Томаш Масарик.
Перший словацький уряд засідав у Скалице, потім в Жиліні. 4 лютого 1919 року столицею Словаччини стала Братислава.
Входження Словаччини до Чехословаччини мало ряд позитивних факторів. Було введено навчання словацькою мовою, в 1919 році був створений університет Коменського в Братиславі, в 1922 році було введено обов’язкову 8-річну освіту, 8-годинний робочий день, були дозволені словацькі політичні партії і культурні інститути на зразок матиці Словацької, в 1926 році було засновано Словацьке радіо, громадяни, старші 18 років отримали можливість обирати і так далі.
Тим не менш, входження мало і ряд негативних факторів. Так, багато підприємств Словаччини не витримали конкуренції з чеськими підприємствами і в Словаччині, особливо на сході, посилилася безробіття, що викликало масову еміграцію в США і Канаду (до 1937 року емігрувало 104 тисячі осіб), обіцяна автономія не була надана, неприйняття викликала і концепція чехословакізма, яка стверджувала, що чехи і словаки – єдиний народ, а їхні мови лише діалекти “чехословацької мови”. Це посилило позиції націоналістичних партій, зокрема Глинкової Народної партії.
28 вересня 1938 року в Мюнхені було підписано Мюнхенську угоду 1938 року, 6 жовтня 1938 року словацькі політики в Жиліні проголосили автономію Словаччини в рамках Чехословаччини. Уряд ЧСР був змушений це схвалити і призначив Йозефа Тісо прем’єр-міністром автономного уряду. 2 листопада 1938 внаслідок Віденського арбітражу Угорщина і Третій рейх відторгли від Словаччини південну її частину. 13 березня 1939 року Гітлер на зустрічі з Тісо запропонував йому проголосити самостійність Словаччини, в іншому випадку Словаччина б була розділена між Польщею та Угорщиною. 14 березня 1939 року була проголошена Перша Словацька республіка, а на наступний день німецькі війська окупували Чехію, Моравію і чеську Сілезію.
Перша Словацька республіка була маріонетковою державою, яка повністю залежала від Німеччини. Цей факт викликав невдоволення словаків, на східному фронті багато словацьких солдатів переходили на радянську сторону. Так 30 листопада 1943 року біля Мелітополя на радянську сторону перейшло 2000 солдатів. Коли Червона армія наблизилася до кордонів Словаччини в 1944 році, спалахнуло Словацьке національне повстання, яке закінчилося невдало. 21 вересня 1944 року Червона армія перейшла кордон Словаччини у Медзилаборец. 19 січня 1945 року була визволена Братислава – Перша Словацька республіка занепала і Словаччина знову стала частиною ЧСР.
У 1946 році відбулися перші вибори. У Словаччині їх виграла Демократична партія, на другому місці опинилася Комуністична партія. В лютому 1948 року вибухнула політична криза, демократичні міністри подали у відставку, президент Бенеш під тиском комуністичних демонстрацій створив уряд, у якому переважали комуністи. 9 травня 1948 року була прийнята конституція і після смерті Бенеша президентом став Клемент Готвальд при якому Чехословаччина стала соціалістичною державою.
1 січня 1969 року, після закону про федералізацію, Словаччина стала федеративною республікою в рамках Чехословаччини, яка називалася Словацька соціалістична республіка.
У 1989 році комуністичний режим упав, тим не менш в ЧСФР зростали суперечності між Чехією і Словаччиною. Влітку 1992 року лідери республік домовилися про поділ країни.
1 січня 1993 року в результаті Оксамитового розлучення утворилася незалежна Словаччина.
