З самого народження дитина день у день чує від батьків, вихователів, вчителів: “Не роби цього!”, “Ну хто тебе просив!”, “Що ти такий неохайний!”, “Не ганьби нас!” і подібні фрази в такому ж дусі. Наші близькі ні в якому разі не хочуть образити чи принизити дитину, вони роблять це з метою виховати її “справжньою людиною” та вберегти від різного роду небезпек.
Так, діти стають більш обережними, ввічливими, попереджувальними, але … вони починають шукати в собі недоліки, починають боятися проявляти ініціативу, стають безпорадними, в них немає достатньої віри в себе, безстрашності, тієї іскорки, яка повинна бути в людині, яка забезпечить їй успіх.
Таким чином, метод виховання, названий Мартіном Селігманом “центруванням на негативному” призводить до зародження песимізму в душі людини. Цей факт ліг в основу теорії оптимізму Мартіна Селигмана. Проводячи соціологічні дослідження, він встановив, що люди, які виросли в несприятливому середовищі володіють високою адаптацією, їм, як правило, не властивий песимізм, вони не впадають в депресію. Невдачі та провали не зупиняють їх, такі люди не звертають уваги на плітки і пересуди, вони не опускають руки і хапаються за кожну можливість досягти своєї мети. У них не формується безпорадність.
Все залежить від ставлення людини до невдач і провалів. Оптимісти сприймають їх як випадковий збіг обставин, як урок життя, який треба пройти і рухатися далі. Вони постійно тримають мету у своїй голові, щохвилини думаючи про успіх. Песимісти ж при першій невдачі кидають почату справу, вважаючи, що доля їм не прихильна.
Так, наприклад, спортсмен-оптиміст після програшу у змаганнях спокійно розкладе “по поличках” свій виступ, зробить висновки і піде далі на тренування з подвоєною енергією виправляти свої помилки. А песиміст при програші почне звинувачувати в цьому всіх, у тому числі і себе, він буде думати про те, що він бездарність, що йому не домогтися успіху, у нього опустяться руки, він впаде в апатію.
Оптимісти радіють життю, вони приваблюють людей своєю любов’ю до життя, вони успішні і щасливі. Песимісти, як правило, самотні або оточені подібними ім. І ті й інші по-різному ставляться і до свого життєвого досвіду.
У науку спеціально був введений термін “стиль атрибуції”. При оптимістичному стилі атрибуції людина не акцентується на невдачах, при пессімістічному- навпаки. Оптимісти успіх приписують собі, а невдачі несприятливому збігу обставин. Песимісти – навпаки. Люди стають оптимістами тільки в тому випадку, якщо у них є свобода дії, свобода вибору в напрямку того, що їм подобається, а також, якщо вони розуміють, що від них і тільки від них залежать всі життєві обставини. Вони діяльні і бачать результати своєї діяльності.
Чи впливає стрес на оптимістичність і успішність людини?
Відповідь на це питання постаралася знайти група німецьких вчених під керівництвом професора Бренгельман. У якості піддослідних вони взяли дві групи менеджерів. Одна знаходилася в умовах надійності та стабільності. Друга – в умовах постійної конкуренції.
Менеджери з другої групи домоглися більшого успіху в кар’єрі за період вивчення. Цей експеримент показав, що певний рівень стресу необхідний для людини, яка прагне до успіху, він буде змушувати її самовдосконалюватися, оптимістам невеликий рівень стресу допоможе, песимісти ж можуть просто вийти з боротьби.
Також дуже важливий процес постановки і досягнення мети. Більшість людей ставлять перед собою великі, “наполеонівські” цілі, прагнуть до своєрідного ідеалу, постійно порівнюючи себе з ним. Не знаходячи сильної подібності та не помічаючи різких стрибків по шляху до мети, вони просто відвертаються від неї, їх руки опускаються, вони впадають у стан песимізму.
Менша частина людей ставить перед собою ті ж великі цілі та уявляють собі ідеал, те, до чого вони повинні прагнути, але, на відміну від першої категорії людей, вони порівнюють себе не з ідеалом, а порівнюють себе з собою “вчорашнім”, зауважують навіть найменші зміни, і радіють їм, відчуваючи себе успішними. Поступово, самі того не помічаючи, вони починають отримувати задоволення від самого процесу досягнення мети, стимулом для них є подолання себе.
З часом, вони досягають своїх колосальних цілей, свого успіху, несучи за плечима життєвий досвід. Таким чином, потрібно просто робити і чекати, концентруючись на тому позитивному, що є в нас на даний момент.