Представляємо увазі читачів книгу: Families and how to survive them Robin Skynner, John Cleese («Сім’я і як в ній уціліти». Робін Скіннер, Джон Кліз), перше видання якої вийшло ще у 1983 році. На російській мові книжка відома під назвою «Семья и как в ней уцелеть» Робин Скиннер, Джон Клиз.
Про авторів
Робін Скіннер – психотерапевт, що стояв біля витоків групової та сімейної терапії. Один із засновників Інституту групового аналізу та Інституту сімейної психотерапії.
Джон Кліз – англійський актор, сценарист та ведучий. Співзасновник комедійної групи Monty Python. Активіст боротьби за здоровий спосіб життя.
У щасті потрібно вправлятися
У сім’ї відбувається становлення особистості, беруть початок наші звички, особливості поведінки, уміння вибудовувати комунікацію. Сім’я може наділити нас душевним здоров’ям або ж позбавити психологічного благополуччя.
Одного разу популярний англійський актор Джон Кліз звернувся до психотерапевта Робіна Скіннера для розв’язання особистих і сімейних проблем. Результатом їхньої спільної роботи стала книга про сценарії сімейного життя, які ми засвоюємо в дитинстві й відтворюємо вже в дорослому віці у власних сім’ях. У саммарі подано структуровані матеріали бесід лікаря та відомого коміка.
Доросла людина часто прагне подолати руйнівні наслідки стосунків, що формувалися в батьківській родині. Деякі сценарії настільки стійкі, що без допомоги терапевта вийти з них неможливо. Сім’я — це таке саме поле боротьби за інтереси, як і будь-яка інша суспільна структура, і вижити в ній — справа непроста, але вкрай важлива. Кліз і Скіннер переконані: у щасливе сімейне життя неможливо просто зануритися. Здоровий, глибокий шлюб — це результат спільної роботи обох партнерів, результат постійного тренування у взаємній підтримці та прийнятті.
Споріднені душі
Ми так схожі
Сьогодні люди вільні у виборі того, з ким вступати в шлюб, кого кохати й як організовувати сімейне життя. На наш вибір впливають соціальні чинники (класова належність, рівень доходу, віросповідання), причини, які ми усвідомлюємо й вважаємо важливими (спільні інтереси, приваблива зовнішність), а також те, що інколи не можемо пояснити й називаємо «хімією». «Хімія» у стосунках ґрунтується на психологічній схожості двох людей і стоїть за коханням — мотивом створення сучасної сім’ї.
Основою психологічної схожості є схожість сімей, у яких люди зростали. Це правила, прийняті в родині, умови життя, можливо, фінансовий рівень, стиль виховання дітей, стосунки між батьками. Експериментальна вправа «Сім’я як система» демонструє, що вибір партнера для шлюбу — зовсім не випадковість.
Кожному учасникові групи пропонують обрати того, хто нагадує йому члена власної сім’ї. Так група ділиться на пари, а потім за тим самим принципом формують четвірки. У четвірках розігрується сім’я, де кожен отримує свою роль. Самі учасники, не знаючи до експерименту нічого про інших, дивуються схожості сімейних історій тих, із ким об’єдналися.
Сигнали.
Несучи із собою психологічний багаж батьківської родини, ми подаємо іншим людям сигнали про цю ношу, і люди зі схожим досвідом їх зчитують. Ми передаємо повідомлення мовою тіла, жестами, манерою спілкування, способом триматися в суспільстві, виразом обличчя. Ми «сигналимо» емоційними реакціями, яких навчилися в батьків. Так споріднені душі знаходять одна одну, створюють пари й часто відтворюють у стосунках знайомі сценарії.
Сходинки розвитку
Для створення здорової сім’ї та міцного шлюбу обидва партнери мають послідовно пройти всі сходинки розвитку.
Любов і турбота.
Дитина пізнає любов і турботу, навчаючись їм у батьків, найчастіше — у матері. Вона орієнтується на значущих дорослих і засвоює «науку» любові.
Контроль.
Дитина прагне самостійності, але її свобода має бути контрольованою. На цій стадії важливу роль відіграє батько або інший значущий дорослий чоловік, який має навчити дитину самодисципліни.
Суперництво й співпраця.
Брати, сестри та інші діти навчають нас ділитися, відстоювати себе, а також піклуватися про оточення.
Пізнання протилежної статі.
Цю стадію потрібно пройти, щоб у майбутньому почуватися впевнено в спілкуванні з людьми іншої статі.
Незалежність від батьків.
Дитині важливо не замика́тися лише на спілкуванні з батьками, а контактувати з однолітками, щоб розуміти, чим вони живуть.
Людині, яка перескочила першу сходинку, буде складно піклуватися про партнера. А той, хто зазнав труднощів на останній, шукатиме в чоловікові чи дружині маму або тата.
Люди, які пережили труднощі на тій самій стадії, часто тягнуться одне до одного. Якщо якась зі сходинок не була пройдена, у шлюбі виникатимуть складнощі, пов’язані з браком відповідного досвіду.
За бажання пропущене можна надолужити й набути досвіду, який не був засвоєний у свій час. Якщо ж надто демонструвати, що все гаразд, ми ризикуємо приховати факт непрожитого досвіду навіть від самих себе.
Дорослому, який постійно перебуває в депресії й бореться з життям, зазвичай призначають медикаментозне лікування. Але це лише «милиця», що знімає гострі стани, не усуваючи причину розладу. Потрібні зміни в поведінці, адже тяжкість депресивного стану залежить від того, на якій життєвій сходинці людина застрягла.
У важких випадках необхідне спостереження всієї родини в повному складі — найімовірніше, причина хвороби криється саме в ній. У легших випадках депресії ефективним може бути індивідуальне психотерапевтичне лікування, де терапевт виступає як підтримувальний суб’єкт, що дає необхідне прийняття й увагу.
Заглянути за ширму
Хороші й погані емоції
Усі емоції корисні, і важливо, щоб людина вміла розпізнавати та проживати будь-які з них, навіть неприємні. Проте в деяких сім’ях культивується чіткий поділ емоцій на хороші й погані. Погані прийнято приховувати.
Навмисне ігнорування емоції може призвести до того, що людина розучиться її розпізнавати, не розумітиме, що відчуває сум або злість, і не зможе безболісно з ними впоратися.
Діти переймають від батьків звичку приховувати певні емоції. У майбутньому такі люди часто вступають у шлюб із тими, хто має схожі емоційні табу. Ця модель закорінюється вже в їхній спільній сім’ї й передається наступним поколінням.
Якщо в родині не було прийнято злитися й демонструвати гнів, а за прояв цієї емоції карали, людина з раннього дитинства навчилася вдавати, що ніколи не злиться. У дитинстві, коли приховувати емоції найважче, в дитини формується відчуття, що сім’я не приймає її такою, якою вона є. Отже, щоб бути прийнятим, потрібно бути не собою.
Це усвідомлення людина несе зі своєї родини в доросле життя. Люди розуміють, які емоції та почуття безпечно виставляти напоказ на «вітрині», а які потрібно ховати за «ширмою». Та ця ширма не надто надійна й падає в найбільш невідповідний момент — під час сильного стресу або коли людина перебрала з алкоголем і не може повністю себе контролювати.
Постійно утримувати ширму потребує величезних енергетичних витрат, що загрожує серйозними соматичними порушеннями.
Людей тягне одне до одного, бо і на вітрині, і за ширмою в них одне й те саме. Звідси виникає відчуття, що вони створені одне для одного. У людині завжди приваблює те, що вона демонструє, а ширма додає натяк на приховане.
У шлюбі сховане за ширмою поступово відкривається, і стосунки часто починають псуватися. Партнер постає перед нами зовсім не тим, із ким ми колись вирішили пов’язати життя.
Ми можемо зростати разом із партнером або зайти в глухий кут і зненавидіти одне одного. Усе залежить від того, наскільки кожен із нас готовий зазирнути за ширму іншого й прийняти те, що він там побачить.
Види шлюбів
Здоровий шлюб
У щасливому шлюбі подружжя не турбується про утримання «ширми». Вони вміють справлятися з тимчасовим розчаруванням у партнері. Обоє приймають зміни та надають один одному життєвий простір для звершень і помилок.
У щасливих шлюбах подружжя здатне обходитися без допомоги терапевта завдяки терпимості до недоліків один одного.
Середній шлюб
Такі шлюби складають більшість. У них ніхто не прагне заглядати за «ширму» партнера, обидва задовольняються лише «вітриною». Кожному відведена своя роль: чоловік — великий і сильний, дружина — крихка і слабка, що потребує захисту. Обоє емоційно залежні один від одного, хоча керуються уявною самостійністю чоловіка («все тримається на чоловічих плечах»).
Чоловіка в дитинстві навчали не проявляти емоції. Жінку навчали свідомо демонструвати інфантильність і слабкість, щоб знайти сильного чоловіка-захисника. Чоловік ніби передає дружині свою дитячу частину, а дружина — чоловікові свою дорослість. Іноді буває навпаки: дружина стає сильною, опорою сім’ї, а чоловік — ніжним і вразливим, що потребує постійної турботи. Такий розклад можливий, якщо жінка, навченa гірким досвідом у власній сім’ї, боїться бути слабкою і залежною, а чоловік боїться відповідальності.
Середні шлюби дуже міцні саме тому, що заглядання за ширму рідкісне і партнери вчаться балансувати. Часто виходить цілком щасливий шлюб, але недостатньо глибокий. Психотерапевт може допомогти партнерам заглянути за ширму, якщо вони самі цього захочуть. Тоді стосунки стануть глибшими.
Нещасливий шлюб
У такому шлюбі обидва зазвичай не отримали в дитинстві любові та прийняття. Жоден із партнерів не допускає, що з ним щось не так; обидва ображаються навіть на незначні зауваження. Подружжя постійно свариться, бо то один, то інший «роняє ширму» через недолюблене дитинство. Нетерпимість, ненависть і злість у сім’ї з роками лише зростають.
Парадоксально, але окремо подружжю може бути ще важче. Боротьба з демонами іншого відволікає від власних. Якщо в такому шлюбі один із партнерів помре або вирішить розійтися, другий може впасти в божевілля або навіть вчинити самогубство.
У руйнівних стосунках мета кожного партнера — утримувати «ширму» якомога довше. Це виснажує, забирає величезну кількість енергії, і впоратися зі своїми страхами та табу самостійно вони не можуть. Таким людям потрібна сімейна психотерапія.
Надзвичайна ситуація батьківства
Усі зміни — і хороші, і погані — це стрес. Найбільше життя партнерів змінює народження першої дитини. Якщо обидва вступають у цей етап з позиції дорослого, стрес переживається легше.
Підтримка
Уявімо світогляд як карту світу. Коли щось змінюється, ми змушені цю карту перекроювати й звикати до нового вигляду. Якщо нам не вистачає енергії, будь-яка зміна завдасть шкоди. Щоб впоратися зі змінами, добре мати поруч людину, яка візьме на себе частину енергозатрат. Нам важливо отримувати схвалення, підказки та емоційну підтримку.
Дитина може відчувати потребу «підключитися» до матері, мати — до батька дитини, а батько — звернутися за підтримкою до своїх батьків та друзів. Так формується досить велике коло зв’язків, і чим більший стрес або зміна пережиті людиною, тим ширше це коло. Апогей такої «системи підключення» — Бог як вища інстанція, до якої люди звертаються за підтримкою.
Малюк практично повністю поглинає увагу матері, і вона вже не може надавати емоційну підтримку чоловіку, як раніше, а сама потребує її ще сильніше.
Молоді матері могли б отримувати більше підтримки, якби посилали правильні сигнали про свою потребу. Проте багато жінок, які не отримували підтримки в дитинстві, бояться просити допомоги, соромлячись своєї слабкості.
Чоловічі та жіночі ролі з появою дитини розподіляються як би за замовчуванням і виконуються на автоматі, особливо у перші півроку. Від матері вимагається ласка та прийняття, від батька — жорсткість і відповідальність.
Обом батькам важливо піклуватися не лише про свою дитину, а й про внутрішню дитину в собі. Коли все гаразд, наш внутрішній малюк поводиться тихо і спокійно, але під час стресу заявляє про себе гучним криком. Важливо підтримувати внутрішнього малюка й знайти людину, яка за потреби надасть йому емоційну підтримку.
Жінкам, яких у дитинстві не любили, материнство дається важко: вони не відходять від дітей, діти стають центром їхнього світу, а про власних внутрішніх дітей забувають.
Відділення дитини
Мати
Дитина має навчитися сприймати матір як окрему цілісність. Тільки так вона почне аналогічно сприймати себе.
Уже в шість місяців малюк здатний хвилюватися про те, чи все гаразд із матір’ю, а не просто сприймати її тіло як джерело благ — їжі та тепла. Це перехід на глибший рівень любові до іншого.
Дорослі, які сприймають інших виключно як засіб або ресурс, застрягли на стадії розвитку п’ятимісячної дитини.
Осмисливши окремість матері, дитина відчуває, що симбіотичний зв’язок може розірватися. Найболючіший етап віддалення від матері триває від шести місяців до трьох років.
З кожним кроком убік дитина переживає невелике розчарування й тривожиться. Ці переживання необхідні — без них не відбудеться відділення. Матері важливо бути поруч, підтримувати, але не втручатися у переживання негативних емоцій без потреби. Якщо матір не допускає жодного розчарування у дітей, вона ніколи не дозволить їм відокремитися.
Батько
Після народження дитини роль батька зводиться до підтримки матері, яка повністю поглинута немовлям. Коли дитина починає набувати самостійності, роль батька змінюється — він повинен повернути увагу матері, щоб вони знову стали нормальною подружньою парою. Матері важко відпустити дитину, і в цей момент чоловік має бути поруч. Заявивши, що він насамперед чоловік і коханець і хоче залишитися в цій ролі, він допомагає дружині пережити процес сепарації.
Батько має підтримувати дитину в її починаннях. Часто саме тато робить перші кроки дитини у пізнанні світу захопливими. Дитина отримує відчуття присутності у групі, де більше двох людей.
Провідник
Близько семи місяців дитина вчиться робити те, що раніше виконувала матір. Чим більше він вміє, тим слабкіша його тривога від розділення. Мати відповідає за те, щоб дозволити дитині навчатися. Вона поступово відпускає його у світ, даючи зрозуміти, що він завжди може повернутися до неї.
Щоб дитина менше тривожилася, потрібен перехідний об’єкт, наприклад, плюшевий зайчик. Дитина переносить напруження, яке пов’язує його з матір’ю, на цю іграшку. Вона стає для нього «портативною системою підтримки». Граючи з нею, дитина бере на себе роль матері, яка піклується про іграшку, і вчиться піклуватися про себе.
Вручення іграшки-провідника — це «дозвіл на дорослішання». Також дитина розуміє, що матір здатна пережити їхнє віддалення, і це перестає його сильно турбувати. Дитина самостійно утримує рівновагу та вчиться бути відкритою до змін, відчуваючи підтримку матері. Без перехідного об’єкта та підтримки життя сприймається як постійна боротьба зі страхітливими змінами.
Упевненість
Дитина має навчитися сама одягатися та застібати ґудзики, але не менш важливо навчитися забезпечувати себе упевненістю та емоційною підтримкою.
У житті ми можемо стати впевненими та відкритими або зажатими й закомплексованими. Мати, яка має упевненість у достатку й здатність піклуватися про себе, передає упевненість дитині. Вона не утримує його насильно біля себе, а дає все більше свободи.
Мати, яка не пройшла шлях упевненості, не зможе вивести дитину на інший шлях, поки сама не подолає потрібну сходинку. Якщо у неї немає здорового егоїзму, дитина буде позбавлена емоційної підтримки. Мати чіпляється за неї, а перехідний об’єкт сприймає як суперника.
Справжні та хибні проблеми
Якщо дитина не віддаляється, мати бере на себе вирішення проблем там, де їх немає, і дитина перестає правильно сигналізувати про справжні проблеми. Щоб розірвати цей порочний круг, дитину потрібно ставити у ситуацію, де демонстративні страждання не заохочуються і проблеми не вирішують за неї.
При цьому за «хибні сигнали» дитину не можна засуджувати — їй слід надавати емоційну підтримку та показати, що дорослі розуміють, чому вона так поводиться.
Нечіткі межі
На ранніх етапах матір показує дитині, де закінчується вона сама і починається дитина. Важливо взаємодіяти та гратися з дітьми змалку. Саме так формуються межі допустимої поведінки. Чим краще дитина знає свої межі, тим легше проходить її дорослішання та звільнення від впливу батьків.
Іноді матір не відповідає на запрошення до гри та не може встановити емоційний зв’язок з дитиною. У такій ситуації дитина «вимикається». Або ж матір, бачачи пасивність дитини, сама «вимикається», і взаємодія не відбувається.
На карті світу такої дитини немає місця для інших людей, і вона може відчувати себе загубленим у пустелі самотнім мандрівником, сприймаючи себе як того, хто займає весь простір світу. У майбутньому така людина намагатиметься звести зміни в житті до мінімуму, щоб не порушити свою гармонію з навколишнім світом.
Деяким матерям важко залишити «дорослі» межі й перенестися у межі дитини, бо їхні матері також не знали «дитячих» меж. Якщо у матері нечіткі межі, вона не здатна відокремити себе від дитини тоді, коли це справді потрібно. Дитина такої матері повністю підкоряє її собі, у найважчих випадках — на все життя. Іноді таким дітям потрібна ізоляція від руйнівного впливу сім’ї та терапія.
Параноїдальна поведінка
Нечіткі межі іноді можуть мати і позитивну роль — виступати «запобіжним клапаном» від різних небезпек. Дитина здатна рухати свої межі на уявній карті світу, переміщуючи емоції, які не може витримати, за межі свого «я». Цей механізм характеризує параноїдальну поведінку.
Немовля відчуває гнів і лякається його. Щоб не страждати, воно проєктує злість назовні — прикидається, що цього почуття в ньому вже немає. Ярість переходить у зовнішній світ (для дитини це матір), який тепер сприймається як ворожий і агресивний. Дитина може відчути полегшення, бо більше не відчуває гніву, але їй усе одно буде незручно, бо світ (образ матері) став жорсткішим.
З часом схильність до параної має зменшуватися. Усі емоції повинні стати безпечними для людини, переживатися всередині, а не проєктуватися назовні. Якщо дитині дозволяють проявляти будь-які почуття та емоції, залишаючись у своїх межах, вона виростає врівноваженою, користуючись «запобіжним клапаном» лише зрідка.
Щоб дитина не прикидалася та не ховала свої почуття, їй потрібна емоційна підтримка батьків. Інакше з’являється постійна потреба «переписати себе заново», і чим сильніша ця потреба, тим слабший зв’язок із реальністю. Крайня форма цього — манія переслідування та клінічна параноя.
Якщо в сім’ї бояться негативних емоцій, зазвичай обирають козла відпущення, якого негласно призначають винним у всьому. Думка про нього «підтримує» відчуття власної правоти у кожного члена сім’ї. Сам козел відпущення (часто це дитина) відчуває себе потрібним, адже відповідає за спокій у сім’ї та «виручає» її, беручи удар на себе.
Ще одна форма параноїдальної поведінки — спроба піднести себе, переклавши всі погані якості на іншого та відчути себе хорошим.
Політики часто не заглиблюються у погляди своїх опонентів, бо тоді їм доведеться побачити власні недоліки та слабкості. У процесі такого аналізу «ширма» може впасти, і виявиться, що всі погані риси, які вони приписували опонентам, насправді належать їм самим. Постійна політична боротьба підтримує розум опонентів, і тому вся політика стає ареною потенційно непримиренної боротьби. Поки є спільний ворог, перебувати серед «своїх» комфортно.
У політиці частіше, ніж деінде, зустрічаються випадки виправдання себе за рахунок очорнення іншого. Крайня форма такої поведінки — екстремізм. Очорнення жертв у його рамках виходить за всі допустимі межі, але саме завдяки цьому партія або об’єднання підносяться (наприклад, жорстокі дії нацистів під час Другої світової війни).
Закони у ненормальній сім’ї та в екстремістській партії схожі. Головне в них — обмежити або зовсім не допускати надходження інформації ззовні. Те, що загрожує руйнуванням усталеної «сімейної карти» з її табу, загрожує руйнуванням самої сім’ї.
Контроль без шкоди для психіки
У півтора року дитина зазвичай вже має власну думку. Вона експериментує, намагається відстояти свої погляди. Однак батьки часто цьому перешкоджають, бо не вміють нормально реагувати на дитячі примхи. Важливо пам’ятати: коли дитина навчиться керувати своєю енергією, вона перестане капризувати.
Дитина, яка не експериментує і не пробує виражати себе, у майбутньому стане конформистом. У неї ніби не буде власної особистості. Батькам потрібно дозволити дитині пробувати нове, давати вибір між добром і злом, але повідомляти, якщо результат їх не влаштовує. Діти не повинні ставати ні некерованими пустунами, ні занадто слухняними.
Діти поважають силу, яка закликає їх до порядку, і поводяться краще, коли знають, де проходить межа допустимого.
Школярі часто ставляться з презирством до вчителів, які не можуть навести порядок у класі.
Краще, щоб дисципліну встановлював батько. Це дозволяє зберегти узгоджений образ підтримуючої матері, а дитина прагне стати частиною команди — сім’ї, а не залишатися нерозлучною з мамою.
Строгість і послідовність у вихованні позитивно впливають на формування особистості, якщо батьки не використовують їх лише для задоволення власних потреб. Якщо батьківська строгость непослідовна або батьки бояться здатися надмірно суворими, дитина може почати маніпулювати відчуттям провини.
Кризис підліткового віку
Підлітки ще не впевнено стоять на ногах і потребують керівництва. Незважаючи на прагнення до свободи і навіть свавілля, вони потребують «домашньої конституції», яка покаже, якому порядку слід дотримуватися.
Поведінка підлітків мінлива, бо вони сильно сумніваються у собі. Маятник коливається від самовпевненості і бажання повної свободи до відчуття абсолютної безпорадності та нерозуміння оточуючими.
Підлаштовуватися під підлітка, намагатися передбачити його бажання та уникнути скандалів — серйозна стратегічна помилка. Необхідно відновити чіткі межі допустимого, послідовно їх дотримуватися та відстоювати. Рано чи пізно підліток прийме їх, якщо батьки не поступляться.
Дитині корисно іноді «вдаритися лобом об стіну», збудовану батьками. Так вона навчиться контролювати гнів, розуміти потреби інших людей та обмеження, встановлені суспільством. Дитина, яка вміє долати перешкоди, а не скаржитися на них, виросте «вмілою людиною» — спритним членом соціуму.
У здорової людини поєднуються якості конформиста і бунтаря залежно від ситуації. Вона не боїться приміряти на себе ці ролі і все життя перевіряти себе. Нездорово впадати в крайнощі — ставати або повним пристосуванцем, або порушником правил.
Аутсайдери в сімейній команді
Деяким людям не вдається інтегруватися в сімейну команду. Їх можна назвати аутсайдерами — сторонніми у власній родині. На «карті світу» такого дитина й сама невірно оцінює себе, і шлях обраний неправильно. Все навколо розпливчасте і нечітке.
У аутсайдера не поєднуються уявлення про себе і про інших. Він не погоджує свої дії з діями оточуючих, бо не може задовольнити власні потреби і розпізнати потреби інших. Натомість він постійно намагається змінювати людей і змушувати їх робити те, що сам не здатен.
Зазвичай батьки аутсайдера застрягли на тій же стадії розвитку. У такій сім’ї маніпулюють одне одним і не дотримуються балансу «брати — давати». Це проявляється у непослідовності: з одного боку, батьки намагаються навчити дитину самостійності, а з іншого — не дозволяють жити власним життям, ніби кажучи: «Рости, але не виростай». Дитина потрапляє в складну ситуацію і вчиться балансувати: залишатися на відстані від батьків, але прикидатися самостійною. Вона росте, залишаючись примхливою і недисциплінованою, дратує батьків і постійно їх провокує.
Неврози нав’язливих станів
Якщо людина тримає себе поза сформованою власною «картою світу», її особистість набуває двох несумісних сторін: інстинктивної та контрольної. Людина втрачає зв’язок із собою, не довіряє собі і боїться, що інстинктивна частина вирветься з-під контролю. Такі неврози лікуються послідовністю і дисципліною, у тому числі у дорослому віці.
Батьківський конфлікт
При непослідовності виховання обов’язково виникне конфлікт між батьками. Батько буде стверджувати, що мати псує дитину своєю м’якістю, а мати — звинувачувати батька в черствості. Спостерігаючи за сварками, дитина бере на себе роль «проблеми», у боротьбі з якою батьки можуть об’єднатися, і стає важкою для сім’ї.
У сім’ї аутсайдерів із появою нових дітей утворюється більше союзів «один проти одного». Якщо дітей ділять на «хороших» і «поганих», вони поводитимуться відповідно. Такі складнощі, як правило, виникають із першою дитиною. З наступними дітьми сім’я діє за відпрацьованою схемою. Добре, коли дітей кілька. Єдина дитина відчуває себе унікальною, що спотворює її картину світу і ускладнює процес досягнення незалежності.
Статеве виховання
Усвідомлення власної сексуальності допомагає дітям почуватися дорослими і стимулює якнайшвидше залишати батьківський дім. Для батьків це випробування — бачити в своїх дітях юнаків і дівчат, які володіють сексуальною привабливістю. Діти отримають поштовх до дорослішання лише за умови наявності сексуальної напруги належної сили між батьками та між батьками і дітьми.
Гендерні ролі
У суспільстві століттями закріплювалися гендерні стереотипи. Тому й сьогодні багато чоловіків прагнуть утримати жінок «внизу», не дозволяючи їм розвиватися та займати місце у традиційно чоловічих професіях. Багато жінок підтримують таке прагнення чоловіків, бо це допомагає їм залишатися у звичній ролі.
У сучасному світі ролі змішані. У парі, де подружжя ще не визначилося з ролями, має бути рівень взаєморозуміння, при якому кожен партнер дозволяє іншому розвиватися як цікавій особистості і є надійною опорою, коли потрібно виконати гендерну роль.
З народженням дитини матері потрібно стати жіночнішою, а батькові — мужнішим, незалежно від власного досвіду. Той, хто більше «підключений» до дитини (зазвичай мати), на деякий час наче випадає з реального світу. Другий дорослий (зазвичай батько) має діяти у зовнішньому світі за двох і забезпечувати комфортне виживання сім’ї. У минулому чоловіка і жінку з раннього дитинства готували до різних ролей, що підтримувалося суспільством.
Через нав’язані гендерні стереотипи его чоловіків зазвичай дуже нестійке. Вони часто тримаються за рамки й правила, живуть мріями про успіх і владу, віддаляючись від реальності. Для багатьох характерна демонстрація значущості, за якою прихована боязнь того, що хтось дізнається про їхні страхи та слабкості. Жінки інтуїтивно відчувають чоловічу вразливість, часто ставляться до неї поблажливо і оберігають чоловіче «я». Це і називають жіночою мудрістю.
Якщо уявити, що батько і мати перебувають на різних берегах, з’єднаних мостом, то і дівчатка, і хлопчики до двох з половиною років залишаються на материнському березі. Пізніше хлопчики переходять міст на інший берег. Для цього їм потрібна підтримка матері та батька.
Дівчатка можуть залишатися ближче до матері або «бегати» мостом: там вони сорванки, трохи віддаляючись від жіночності. Не всі хлопчики безумовно мужні, не всі повністю переходять міст.
Стадії сексуального розвитку
У віці двох з половиною років дитина починає цікавитися відмінностями між статями. До трьох років вона вже чітко усвідомлює власну стать.
Тоддлери (1–3 роки).
Коли дитина починає ходити й активно пізнавати світ, вона також пізнає себе, наслідуючи дорослого своєї статі. Щоб усвідомити існування іншої статі, їй потрібен приклад дорослого протилежної статі. Тому грамотне сексуальне виховання з раннього дитинства краще будувати у повній сім’ї.
Едіпова стадія (3–6 років).
У цей період дитина відчуває сексуальний потяг до батька або матері протилежної статі. Вона ревнує цього батька або матір до іншого батька і сама лякається власної ревнощів.
Щоб допомогти дитині впоратися з цими почуттями, батькам необхідно демонструвати взаємну прихильність один до одного та показувати, що вони завжди ставлять один одного на перше місце.
Після появи дитини у парі сексуальне життя батьків має продовжуватися. Дуже важливо вчасно закривати перед дитиною двері спальні і не допускати її у особистий інтимний простір батьків.
Дитина поступово «переболеє» ревнощами. Їй стане легше від усвідомлення того, що вона виключена зі шлюбу батьків, адже якби дитина «вкрала» одного з батьків, шлюб би розпався, а шлюб є основою сім’ї та безпеки.
Якщо розірвати союз неможливо, дитина може багато чому навчитися. Це усвідомлення стане першим успіхом у її житті: намагаючись наслідувати батька чи матір, вона зробить важливий крок на наступну сходинку розвитку.
Якщо батьки боятимуться виключити дитину, але одночасно даватимуть їй суперечливі сигнали: «йди, але залишайся», — дитина виростатиме з відчуттям страху зруйнувати сім’ю — фундамент своєї безпеки.
Коли такі діти підростають, сценарієм їхнього життя стає суперництво з людиною своєї статі. Саме з таких сімей походять чоловіки, які відчувають сексуальний потяг переважно або виключно до заміжніх жінок.
Латентна стадія (6–12 років).
Інтерес до статевих відмінностей стає таким же, як до будь-яких інших тем. До початку цієї стадії батьки мають показати, що їхнє інтимне життя — це фундамент сім’ї. Якщо цього не зробити, для дитини справжня суть сексуального життя залишиться невідомою, навіть якщо є ранній сексуальний досвід або просвітництво з боку друзів.
Підлітковий вік (після 12 років).
Під впливом гормонів людина набуває сексуальної привабливості і відчуває потяг до обраних людей. Вона починає вести себе все більш демонстративно, ніби транслюючи сексуальну силу назовні. Це породжує конфлікти в сім’ї, і вони тим глибші, чим менш насичене сексуальне життя батьків.
Справжній сексуальний потяг штовхає підлітка на пошук партнера, і на цьому шляху можуть виникати розлади. Найчастіші з них — імпотенція і відсутність потягу, що пов’язано з порочним колом невдач і тривог, які почалися через збій на одній із стадій сексуального розвитку. Так само, як стать закладається на стадії тоддлера, сексуальні дисфункції закладаються на ранніх стадіях розвитку.
Сексуальне життя дорослих
Якість сексуального життя подружжя безпосередньо залежить від того, наскільки кожен із партнерів здатен на певний час віддатися стихії, зняти маску. Необхідно повністю зануритися в сексуальні переживання, а цей процес небезпечний, бо невідомо, куди він може привести. Тому іноді навіть розмови на тему сексу викликають у людей найнеочікуваніші реакції.
Сексу має бути час і місце. Обидва партнери повинні розуміти, що ця свобода не постійна. Люди зможуть розкріпачитися в сексуальному плані без страху, якщо усвідомлюватимуть, що захищені межами повсякденного життя, де їх поважають як особистостей. Сексуальне життя подружжя має будуватися на здатності зливатися в одне ціле, а потім обов’язково — повертатися до себе. Будучи батьками, дорослі повинні якнайчастіше радувати одне одного у сексуальному плані, визначати для цього час і місце та показувати дітям, що з цього у сім’ї не робиться таємниці.
Фантазії
Часто люди, чия сексуальність у молодості не знаходила виходу, починають фантазувати про подружню зраду або віддаватися поверхневим позашлюбним зв’язкам. Фантазувати про зраду навіть гірше, ніж зраджувати, бо фантазії безпідставні та відірвані від реальності, вони ведуть людину у світ, якого не існує.
Проблема в тому, що, руйнуючи ілюзію, людині потрібно запропонувати щось, що її замінить. Потрібно пояснити перевагу повноцінних, глибоких стосунків над мимолітними зв’язками. Тим, хто ще не вступив у шлюб, слід розповісти про важливість добрачного сексуального досвіду.
У фантазіях людина романтизує подружню зраду. У реальному житті ж розриватися на два фронти психологічно надзвичайно важко, але людина про це не замислюється. Вона також не думає про те, що проблеми, які є в шлюбі, повторяться і з іншим партнером поза шлюбом.
Сексуальні відхилення
Такі переваги, як мазохізм, садизм, фетишизм, виникають у людей через те, що в якийсь момент сприйняття протилежної статі було спотворене, і тепер вони не можуть повністю віддатися любовному потягу, а свідомо його спотворюють. Це — страх близькості.
Близькість лякає, бо після неї можна «не повернутися до себе». Таке трапляється, якщо людина не подолала всі етапи розвитку вчасно, а сім’я їй не допомогла. Ці люди не відокремилися від батьків, тому у них не сформувалася здорова сексуальність. На їхню думку, сексуальні стосунки з подружжям інцестуозні, небезпечні. Їм потрібно пройти пропущені етапи, щоб знайти себе, сприймати подружжя як іншого і не втратити поваги та любові до батьків.
10 головних думок книжки про здорову сім’ю та сексуальність
- Ми не випадково обираємо партнера для шлюбу. Нас приваблюють люди зі схожою сімейною історією, які як ніхто інший розуміють усе, що пережили ми самі.
- Часто люди успадковують деструктивні сімейні сценарії та переносять їх у власні дорослі стосунки, передаючи дітям. Цей зв’язок потрібно розірвати, щоб жити в атмосфері психологічного благополуччя.
- У нас є «вітрина» — та частина, яку ми демонструємо іншим: певні емоції, манери, поведінка, і «штора», за якою ховаються наші страхи та слабкості.
- У шлюбі ми поступово відкриваємо одне в одному приховану частину. Не слід боятися того, що сховано «за шторою» і надійно приховано партнером. Потрібно навчитися переживати тимчасові невеликі розчарування в партнері, щоб ще більше його полюбити.
- Подружжю важливо підтримувати одне одного, особливо в періоди найбільшого стресу, такі як поява дитини у сім’ї.
- Батьки повинні допомогти дитині сформувати власну картину світу — карту світу — і намітити на ній межі. Це допоможе дитині усвідомити себе та світ навколо, а також поважати чужі межі.
- Велику роль у розумінні себе та світу дитина грає сепарація. Важливо приділяти увагу дитині, вселяти їй упевненість і підтримувати, але водночас уміти відпускати її все далі, щоб вона виросла самостійною і впевненою.
- Не варто нехтувати порядком і дисципліною у вихованні ні в ранньому дитинстві, ні в підлітковому віці. Однак важливо дозволяти дитині іноді «вдарятися лобом об стіну», створену батьками, щоб навчитися керувати гнівом і долати труднощі.
- Після появи дітей завдання подружжя — знову звернути увагу одне на одного, стати повноцінною парою з насиченим сексуальним життям. Лише так сім’я залишатиметься міцною, а кожен у ній виконуватиме свою роль.
- У щасливе сімейне життя не можна просто «пірнути». Здоровий, глибокий шлюб — це результат спільної роботи обох партнерів, постійної практики взаємної підтримки та прийняття.
