Міф про самооцінку, мабуть, найпопулярніший, найбільш живучий і один з найбільш шкідливих психологічних міфів.
За «проблемами з самооцінкою» завжди стоять набагато складніші речі: тонни помилкових уявлень про свою неповноцінність, відсутність досвіду безпечних і поважних близьких відносин, недостатня здатність інтегрувати зворотний зв’язок і т. п.
Ось, наприклад, зростає сама звичайна дитина в сім’ї з неблагополучною психологічною обстановкою. Її базові психологічні потреби не задовольняються: батьки часто її ігнорують, не цікавляться її почуттями, зливають на неї агресію, соромлять, позбавляють любові та поваги в «виховних цілях».
З самого дитинства дитині в голову явно або неявно втокмачується токсична брехня: «Такий, як ти є, – ти дефектний, ти нікому не потрібен, хочеш бути в безпеці — вчися імітувати поведінку гідної людини».
І малюкові діватися нікуди – він, як може, зображує те, що потрібно батькам, вкладаючи в це всю душу, аби тільки не втратити повністю батьківської підтримки і любові (що для дитини можна порівняти зі страхом смерті). Він вчиться душити в собі будь-які прояви, за які його позбавляють любові, і вирощує для батьків спеціальний фасад, який хоч як-то сприймають. І з часом настільки занурюється в цю гру, що забуває про те, який він насправді.
І ось з цим вирощеним фасадом малюк приходить у соціум – спочатку в дитячий сад, потім в школу, інститут, робочий колектив. І скрізь, звичайно, намагається влитися в колектив і заробити прийняття тим єдиним способом, який працював з батьком. Але от тільки фасад, вирощений під специфічний невроз одного неврівноваженого дорослого, з іншими людьми вже не спрацьовує – люди там інші неврози у них інші.
Замість любові і прийняття людина отримує нерозуміння і заперечення: «Який ти дивний, не до місця жартуєш, не до місця ображаєшся» тощо.
І з кожним таким випадком людина все більше затверджується в первісній омані про свою неповноцінність. А тут ще популярна психологія нашіптує: «а ти в тренажерний зал сходи, зароби більше, займися пікапом, працюй над самооцінкою».
Людина захоплюється ідеєю, що це вона просто якось не так себе оцінює, що потрібно щось робити, щоб заслужити гарну оцінку, щось собі та іншим довести, якось себе накрутити…
І, звичайно, всі ці зусилля після короткого тріумфу повертають її рівно в той самий глухий кут, тому що насправді ніякої реальної проблеми немає і ніколи не було — а було лише привнесена ззовні омана щодо своєї неповноцінності.
Заспокоєння настає не від високої самооцінки і не від реалістичної самооцінки.
Здоровий стан – це відсутність стурбованості своєю самооцінкою.
І з’являється цей приємний внутрішній спокій рівно тоді, коли у людини напрацьовано достатню кількість способів отримувати внутрішню і зовнішню підтримку в необхідному обсязі, успішно адаптуватися до середовища і відповідати йому своїми потребами.
А ці питання вирішуються тільки з отриманням принципово нового досвіду близьких, безпечних і поважних відносин з живими людьми (варіант – в психотерапії), але ніяк не в процесі читання книжок або походів в тренажерний зал.