Що таке MOOC ?

Сьогодні розмова піде про про розміщені у відкритому доступі в Мережі навчальні курси (для їх позначення використовують абревіатуру MOOC — Massive Open Online Courses) , що представлені, як від провідних університетів світу, так і від окремих геніїв, самостійно розробляючих навчальні програми для десятків мільйонів студентів.

Західна преса вперше звернула увагу на MООС в 2011 році, коли Себастьян Трун, професор зі Стенфорда, з успіхом прочитав в інтернеті безкоштовний курс про штучний інтелект. Студентами Труна стали 160 тисяч осіб з 190 країн. Слідом за експериментом Труна університети в США почали один за іншим брати участь в створенні MООС, сподіваючись, мабуть, в кінці кінців заробити на новій хвилі. І є всі підстави вважати, що MООС не є даниною цифровій моді, а є провісником структурної зміни освітнього процесу.

До останнього часу онлайн-курси являли собою «кальки» з традиційних університетських курсів – невелике число учасників, що забезпечує комунікацію між інструктором і учнями, плата за послугу, а натомість – підтверджуючий кваліфікацію сертифікат про проходження курсу. Деякі вузи на подібних програмах вибудовують цілі напіввіртуальні кампуси. Великобританія, наприклад, об’єднала всі подібні курси під брендом «Відкритий університет Лондона». Під цією парасолькою працюють такі всесвітньо відомі університети, як Лондонська школа економіки; тут за порівняно невисоку плату (в порівнянні з тим, що доведеться віддати за навчання в «реальному» університеті подібного рівня) можна відучитися на окремо взятому курсі або, витративши кілька років, отримати ступінь бакалавра або магістра. Ключовим досягненням цієї системи стала можливість для студента протягом майже всього процесу навчання перебувати там, де йому заманеться.

Така система навчання, при всіх її плюсах, по суті відтворювала в онлайні модель навчання, існуючу в вузах, і залишалася при цьому елітарною, оскільки не була націлена на залучення до освітнього процесу дійсно широкого кола учасників. Останнім часом, однак, онлайн-освіта почала розвиватися зовсім в протилежному напрямку. В Останні півтора року феноменальний розвиток в інтернеті отримали відкриті для всіх (навчальні курси MООС), які зазвичай є безкоштовними і, що найважливіше, по-справжньому масовими.

Основою більшості MООС є відеолекції, які веде один або кілька лекторів (або ж «закадровий» лектор). Але все змінюють спеціальні технологічні платформи, що дозволяють упакувати знання максимально ефективним способом. Дані платформи створюють спеціальні компанії-провайдери освітнього контенту, що спеціалізуються на наданні подібних послуг (Coursera, Udacity і EDX). У свою чергу адаптована для користувача платформа дозволяє розробляти кожен окремий Mooc як унікальний продукт.

Залежно від курсу відеоряд може бути доповнений слайдами з необхідною інформацією, інфографікою, посиланнями на інші відео і навіть міні-кваліфікаційних іспитів форматі тестів, які допомагають в ході лекції закріпити щойно переглянутий матеріал. До відео, які тривають по 10-15 зазвичай хвилин (від чотирьох до восьми відео в тиждень), додаються додаткові матеріали, які студент опрацьовує самостійно. Це можуть бути статті в газетах і наукових журналах, фільми, книги, фотографії, додаткові лекції і так далі.

Вивчене можна обговорити з іншими студентами в чаті, що додається до сторінці, на якій зібрані лекції і завдання. Автори курсу коментарі слухачів зазвичай модерують і в міру сил беруть участь в обговоренні, як, втім, і інші студенти. Тривалість у різних МООС різна (зазвичай від чотирьох і більше тижнів) – є курси з фіксованим розкладом, а є ті, які не встановлюють для слухача жорсткі терміни здачі, тому вчитися можна хоч півроку.

За успішне закінчення курсу, розробленого професором, наприклад, з Гарварда, десятки тисяч студентів зазвичай винагороджуються сертифікатом, який, втім, не є аналогом сертифіката про проходження відповідного курсу в тому ж Гарварді, а скоріше необхідний в якості віртуальної фінішної межі, яку треба перетнути , Але стати учасником МООС можна і зовсім без мети отримати сертифікат, а, припустимо, щоб дізнатися основи фізіології людини, навчитися програмувати або ж підтягти математику, безповоротно втрачений в ході навчання в школі.

Платформи

Сьогодні найбільші університети всього світу (але перш за все з США і Великобританії) створюють власні MООС, досліджуючи нові способи навчання, застосовуючи технології краудсорсингу для дискусійних форумів, які супроводжують окремі курси, заохочують професуру читати онлайн-лекції і виділяють для взаємодії зі студентами робочий час співробітників. Для доставки «освітнього контенту» університети використовують загальну інфраструктуру, розроблену провайдерами.

Наприклад, Stanford, Duke, California Institute of Technology, University of Illinois at Urbana-Champaign, Berklee College of Musi працюють на базі Coursera, тоді як інші університети створюють власні платформи для поширення МООС (для MIT, Нarvard і Каліфорнійський університет в Берклі – проект EDX). Творці Udacity пішли іншим шляхом і залучають до ведення курсів (нарівні з університетськими працівниками) висококваліфікованих фахівців як з університетів, так і з найбільших компаній на кшталт Google і Microsoft. Цілий ряд платформ, навчальних, наприклад, програмування, може бути збудований без участі «тьютора», а то й зовсім створений зусиллями одного-єдиного ентузіаста.

Coursera, одна з найбільших на сьогодні платформ з надання послуг МООС, була заснована в серпні 2012 року, але вже через кілька місяців її послугами користувалися мільйони користувачів, а десятки тисяч щомісяця долучалися до проекту, щоб прослухати один з більш ніж 200 доступних курсів. Менш ніж за рік платформа зібрала понад 20 мільйонів доларів від венчурних інвесторів. Udacity користується мільйон чоловік, і за кілька місяців роботи проекту вдалося залучити 15 мільйонів доларів фінансування. Гарвард і MIT витратили 30 мільйонів на розвиток edX  (це єдиний non-for-profit-проект з вищезазначених).

Гроші

На початку 2000-х такі компанії, як Quisic і Unext, що працювали по схожою з Coursera моделлю, – уклали ексклюзивні угоди з низкою провідних бізнес-шкіл з метою навчати бажаючих бізнесу онлайн. Все закінчилося провалом через «крах доткомів» – компаній, які намагалися заробити на онлайн-освіті,  що, або зникли, або були поглинені великими корпораціями. За минуле десятиліття технології удосконалилися, а населення стало набагато більш технічно просунутим. Змінилося і головне – модель фінансування.

Зараз створення курсів оплачують не компанії, а самі університети. При цьому кошти, які вони витрачають, досить значні – виробництво окремих курсів може коштувати і 75 тисяч (курс від провідної бізнес-школи), і мільйони доларів (курс за статистикою для студентів бакалаврату). Але відмовитися від інвестування в створення своїх курсів університети просто не можуть – в іншому випадку за них це зроблять конкуренти, хоча поки досить складно оцінити реальний ефект від створення таких програм.

Фінансової віддачі від нових проектів поки немає, але їх засновники продумують різні моделі монетизації трафіку – від плати за сертифікати про закінчення курсу, до обміну інформацією про самих успішних студентів з роботодавцями (наприклад, Facebook і Twitter платять Coursera і Udacity за доступ до інформації про кращих студентів з числа тих, хто вивчає програмування). Найперспективнішим джерелом заробітку для них може стати можливість продавати «курси» (або їх частини, наприклад відеолекції) іншим університетам. Багато компаній, мабуть, вважатимуть за краще навчати своїх студентів за допомогою МООС, а не через окремі онлайн-програми, розроблені спеціально для них різними університетами, включаючи і корпоративні.

Засновники Coursera і інших схожих платформ запевняють, що мають намір зробити курси якомога доступнішими для всіх користувачів. Освіта, на їхню думку, – право, а не привілей. Цієї ж позиції до пори готові дотримуватися і спонсори проектів, хоча і не факт, що так само вважають представники університетів-партнерів, освіта в яких коштує десятки тисяч доларів на рік. До того ж треба сказати, що найуспішніший на сьогодні проект МООС ніколи і не ставив собі за мету заробити гроші. Йдеться про Khan Academy – некомерційнуї освітню організацію, створену в 2006 році випускником MIT і Гарварду Салманом Ханом.

Сайт «академії», який лише кілька років тому розвивався виключно зусиллями самого Хана, надає доступ до створеної ним самим колекції з 4100 безкоштовних мікролекцій (записаних на YouTube) і практичних завдань з математики, фінансів, економіки та багатьох інших предметів (перш за все, звичайно ж, з математики). Проект підтримується за допомогою пожертвувань, при цьому значна їх частина припадає на Google і Фонд Білла і Мелінди Гейтс. Лекції читаються англійською мовою, зусиллями волонтерів діє проект з перекладу лекцій на інші мови.

Інтеграція

Легалізація подібних інновацій в поле традиційної освіти відбувається стрімко. У лютому 2013 року Американська Рада з освіти та Coursera повідомили, що п’ять курсів Coursera ідентичні тим, що викладаються в університетах, а значить, можуть зараховуватися в якості альтернативи. Студентам в США, які виявлять бажання пройти такі курси, доведеться сплатити Coursera внесок. В результаті вони отримають підтверджуючий документ (транскрипт), який визнають близько 2000 коледжів і університетів в США (як, наприклад, вони визнають і ряд курсів, які роботодавці організовують для своїх співробітників). Незабаром після цього до 33 університетам – Coursera партнерам приєдналися ще 29 університетів, причому здебільшого за межами США.

Підтримки шукає і Udacity, хоча зараз ще неясно, чи готові будуть різні освітні установи слідувати цій рекомендації. Тим більше що самі університети, співробітники яких розробляли курси для Coursera, поки не готові зараховувати їх в якості альтернативи «реальним» курсам. Інші університети, втім, при виконанні студентами ряду додаткових завдань готові піти на те, щоб за невелику плату зараховувати студентам прослухані курси незалежно від того, чи є вони студентами самого вузу. Зокрема, так вчинив San Jose State University, який є частиною Університету штату Каліфорнія (система університетів, вибудувана за кластерним принципом).

Плюси і мінуси

Творці МООС, здається, відкрили ящик Пандори. Поява і стрімке поліпшення якості МООС ставить під сумнів існуючу в світі систему освіти і кидає їй виклик, збираючи мільйони доларів пожертвувань. Ентузіасти і євангелісти онлайн-освіти впевнені, що вже найближчим часом студенти зможуть повністю «збирати» свої ступеня з розміщених в інтернеті МООС, а системи традиційної освіти будуть розірвані на шматки (або ж трансформуються до невпізнання).

Все це, звичайно, стосується трохи пізніших етапів розвитку МООС, тоді як сьогодні інноваційні курси ще не готові до того, щоб бути вбудованими в світові освітні процеси. Але нові способи навчання ставлять перед науковим співтовариством, університетами, студентами та чиновниками від освіти найважливіші питання – як про те, чи варто сертифікувати подібні курси (та й чи визнавати їх взагалі), так і про те, наскільки «якісними» можуть бути подібні освітні методики. Скептики, наприклад, стверджують, що МООС «розмивають» освіту, поставляючи на ринок її полегшену версію (з «складних» курсів вилітають до 97 відсотків студентів), дозволяючи політичній еліті виправдовувати скорочення фінансування освіти і знищуючи менш престижні навчальні заклади.

Зате МООС зручні тим, що передають студенту контроль над освітнім процесом, дозволяючи вчитися тоді і там, де це зручно споживачеві знання, а не професору. Незважаючи на це студентам все одно доводиться витрачати час на лекції, самостійну роботу і завдання, але ніякого соціального «важеля», що змушує доробити раз почату роботу, у студента немає. Все ще слабка і система оцінки самостійної роботи студента – автори більшості МООС пропонують студентам тести, які оцінюються автоматично, і проекти (від есе до аналізу стратегії фірми), які оцінюються іншими студентами.

Професори, які ведуть МООС, є одночасно найдоступнішими і самими недоступними викладачами в світі – подивитися їх лекції можуть мільйони, обговорити з ними матеріал – одиниці щасливчиків. Недолік інтерактиву – серйозна проблема, і провайдери разом з творцями МООС намагаються її вирішити, пропонуючи як гібридні моделі (студенти дивляться МООС і обговорюють їх в групах самостійно), так і банальний найм самих успішних учнів на ролі модераторів дискусій. Не знайдено поки і рішення, яке дозволить повноцінно замінити семінари – зараз провайдери МООС намагаються замінити обговорення в реальних групах віртуальними, але обмін ідеями в них часто малоефективний.

Багато університетів вважають (або гучно заявляють про це), що реальна цінність МООС полягає в демократизації освіти. Але критикам ця «демократизація» здається небезпечною. Більшість студентів не здатна закінчити МООС різних ступенів скучности від ключових університетів. Але вони ж з готовністю навчаються у представників менш заслужених університетів. Подібна властивість МООС може привести до зміни парадигми: найбільш високооплачуваними професорами стануть найпопулярніші, а не ті, хто публікує більшу кількість робіт в наукових журналах. В майбутньому подібні тенденції можуть призвести до того, що кар’єра професора в освіті все більше буде походити на кар’єру поп-зірки, і це підірве освітню екосистему і видавить за її межі тих, хто по-старому навчає оффлайн.

Але цінність МООС не тільки в тому, що вони доставляють непередаване задоволення від процесу отримання знань в будь-якій точці планети, а й в тому, що це орієнтована на майбутнє технологія, яка тільки почала розвиватися. Одним МООС вже зараз дають можливість продовжити «навчання впродовж життя», іншим – розважитися. Ну а для третіх онлайн-курси – єдиний спосіб отримати доступ до освіти світового рівня.

МOOC, як і їх аналоги, навряд чи повністю замінять оффлайн-систему освіти: в онлайн-університетах складно завести ті зв’язку, які утворюються після декількох років навчання в вузах, і отримати задоволення від галасливого студентського життя. Але для мільйонів по всьому світу вони стануть дорогою в новий кращий світ.

Проект StudyMOOC.org

Серед розмаїття інтернет-ресурсів хочемо виділити російськомовний проект StudyMOOC.org, створений з метою ознайомлення і популяризації тих грандіозних змін, які відбуваються у вищій освіті в усьому світі. На сайті ви можете ознайомитися з різними МООС-платформами, які пропонують безкоштовні академічні курси від різних університетів світу, а так само з МООС-ресурсами (mooc-university) самих університетів і вибрати цікавлячий вас курс.

Крім того, на сайті представлені російські MOOC-ресурси, які давно і успішно працюють, але поки ще не набули такого широкого визнання, якого вони очевидно заслуговують. Крім цього на сайті представлені і спеціалізовані MOOC-ресурси по IT-тематиці (mooc-it), а так само MOOC-ресурси присвячені розвитку різних навичок і умінь (mooc-skill).

Потрібно зауважити, що і на тих ресурсах, які віднесені до академічних, можна знайти і курси присвячені як прикладній, так і ІТ-тематиці. Окремі платформи, такі як Coursera в даний час стали видавати сертифікати за підсумками проходження курсів, які, мабуть, з часом матимуть значення в очах роботодавця.

Ще зовсім недавно прийнято було говорити про те, що сучасне життя починає пред’являти до людини вимоги в плані постійного вдосконаленняїї освітнього рівня і ось тепер, світове освітнє співтовариство пропонує ефективний інструментарій у вигляді MOOC-ресурсів для вирішення цього завдання. Зміни тільки починаються, і попереду всіх нас чекає багато відкриттів і досягнень.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × three =