Напевно, кожен з нас хоча б раз у житті задавав собі це питання. Самотність – це почуття. Як і всі інші почуття, воно залежить він нашого сприйняття життєвій ситуації.
Якщо подивитися на почуття самотності з формальної точки зору, то воно повинно виникати, коли ми перебуваємо в ізоляції, тобто одні.
Але це далеко не так. Щодня нас оточують сотні, а іноді і тисячі людей, ми ходимо на роботу, в магазини, їздимо в метро, спілкуємося з колегами, але, тим не менш, це не заважає людині відчувати самотність.
Звичайно в процесі повсякденної біганини і суєти ми забуваємо про неї.
Це як в анекдоті: Бачиш ховраха? – Ні! – А він є!
Як правило, почуття самотності загострюється у вихідні та святкові дні, коли суєта під назвою «ТРЕБА» припиняється, і ми можемо бути надані самим собі і своїм бажанням.
Це так званий синдром вихідного дня. Багато хто, щоб справляються з цим йдуть у клуби, їдуть у гості, грають у комп’ютерні ігри, вживають алкоголь. І все це з єдиною метою вбити вільний час і не відчувати самотності.
Хоча з іншого боку в житті бувають моменти або періоди коли ми фізично перебуваємо одні, але нам добре і комфортно і у нас немає самотності. Тут важливо поставити запитання, про що ми думаємо, куди спрямовані наші думки і з ким ми знаходимося в душі в цей момент. Наш мозок продукує думки 24 години на добу, але лише 1 /10 з них ми усвідомлюємо і помічаємо, решта проскакують в голові настільки швидко, що ми не встигаємо вхопити їх і усвідомити.
Але саме ці думки здебільшого визначають наш настрій, почуття і емоційний стан. Це так звані несвідомі думки.
Наприклад, ми можемо сумувати й тужити про те, що щось не ладиться у відносинах з нашою дружиною / чоловіком або сексуальним партнером. Це може супроводжуватися гострим почуттям самотності. Але якщо ми зможемо заглянути в наше несвідоме, наприклад, через аналіз сновидінь, очитки або застереження, ми з подивом можемо виявити, що в нашому несвідомому прослизають зовсім інші думки й асоціації.
Наприклад, спогади раннього дитинства, де ми відчували себе самотніми, коли батьки лаялися або були зайняті роботою і не давали емоційного тепла. Як правило, це досить хворобливі переживання, тому вони витісняються в несвідоме, а потім проектуються на актуальні життєві ситуації.
Коли це відбувається, ми можемо помічати, що в різних аспектах нашого життя повторюються одні й ті ж ситуації. Наприклад, ми опиняємося розчарованими або кинутими, або ж самі відштовхуємо від себе людей, пояснюючи це якимись зовнішніми причинами та обставинами. У психології таке пояснення називається раціоналізацією.
Як же формується почуття самотності і що відбувається в нашому несвідомому, коли ми відчуває себе самотніми?
У психоаналізі існує теорія об’єктних відносин, яку описала в своїх працях Мелані Кляйн.
Так, наприклад, для немовляти першим об’єктом є материнська груди, а потім і вся мати. Від того, як складаються емоційні відносини у немовляти в перші місяці життя, а перинатальні психологи кажуть, що і внутрішньоутробно, починаючи з моменту зачаття і емоційного ставлення матері до вагітності, залежить якість життя і емоційний статус людини.
Якщо об’єктні відносини були порушені в силу якихось обставин, наприклад, в силу післяпологової депресії матері, її емоційної відстороненості або ж фізичної відсутності і хороший внутрішній об’єкт “любляча мама” не був сформований, то людина постійно буде відчувати самотність, не знаходячи собі місця, незалежно від того, знаходиться вона на людях або наодинці.
Вона буде намагатися знайти ту відсутню любов, але буде шукати її виходячи зі своїх несвідомих уявлень у таких же відсторонених і емоційно черствих людей, як і її мама. Не отримуючи того, що їй потрібно, вона буде почувати дефіцит цього і тоді її потреби не насичуються. Про таких людей зазвичай кажуть: скільки не дай все мало!
Це так зване бажання злитися з іншою людиною, поглинути її, як би увібрати всередину себе і зробити тим «хорошим» об’єктом який необхідний. Але на практиці, якщо інша людина дозволяє себе поглинути, вона виявляється зруйнованою і виплюнутою, а той «хороший внутрішній об’єкт» так і залишається не відновленним.
Ще, як правило, люди, які страждають від самотності, несвідомо перевіряють, наскільки їх люблять і приймають оточуючі люди, і результат такої перевірки, як правило, виявляється негативним, тому спілкуватися з людиною, яка свідомо чи несвідомо виставляє колючки і демонструє свої “темні” сторони,що не приймаються, не дуже то й хочеться.
Часто звичка до самотності і безуспішні спроби відновити «хороший об’єкт» всередині себе призводить до того, що людина починає знецінювати всіх оточуючих людей і особливо тих, які до неїо прагнуть. У цьому аспекті часто можна почути терміни: зарозумілість, нарцисизм, егоцентризм, гординя….
Це може проявлятися в житті по-різному: зовні людина намагається бути хорошою і робити все для інших, але насправді робить іншим те, що їй подобається робити або те, що хоче, щоб зробили для неї. Тобто вона не бачить інший об’єкт (бажання і потреби іншої людини) і наприклад, якщо їй подобаються ананаси, вона іде в гості і несе з собою ананаси, хоча можливо ті до кого вона йде, їх не люблять, а потім вона чекає подяки!
Але чи може вона отримати подяку при такому розкладі? Формальну – так, а щиру ні! І тоді вона може знову думати, що все для інших робить, а вони її відкидають, як це було в дитинстві.
Хоча, насправді все це служить захистом від того внутрішнього душевного болю, який людина одного разу випробувала в ранньому дитинстві і боїться повторити знову у своєму житті, уникаючи значущих для себе відносин, воліючи страждати від самотності, ніж будувати відносини, зворотною стороною яких може бути та душевний біль, яку переживає немовля в періоди втрати «хорошого об’єкта». Мелані Кляйн описує ці переживання немовляти наступним чином: тривога, відчуття нескінченного падіння в прірву, розпад на шматки, відчай.
Чим же тут можна зробити? У цьому випадку може допомогти психотерапія.
В ході психотерапії стає зрозумілим, які об’єктні відносини в ранньому дитинстві були порушені.
Ще одне завдання психотерапії це створити умови для відновлення хороших внутрішніх об’єктів, на які людина могла б спиратися у важкі хвилини свого життя і переносити новий позитивний досвід на інші нові відносини.
Щоб це було зрозуміло можна навести приклад: коли у нас були хороші відносини з близькою нам людиною і вона за життя надавала нам підтримку, то і коли вона помирає, в складних життєвих ситуаціях ми можемо думати про неї. Про те що б вона сказала, як би вчинила і нам стає легше, тому що вона існує як внутрішній об’єкт .
Взагалі з точки зору сучасного психоаналізу для психічного здоров’я та емоційного благополуччя людини важливий позитивний образ обох батьків. Тобто для нас не настільки важлива фактична реальність, скільки наші внутрішні, несвідомі уявлення. Ключове слово тут – несвідомі: тому що якщо, наприклад, чоловік каже, що дуже любить і поважає свою маму, і у нього було прекрасне дитинство, а в житті принижує жінок і розлучається з третьою дружиною, то це всього лише самообман.
У темі самотності є і ще одна небезпека (не дарма сучасні психологи назвали самотність чумою 21 століття). Самотність передається у спадок!
У вихованні дітей ми можемо передати їм тільки те, що у нас є. Те чого у нас немає – ми дати не можемо. Якщо у батьків порушені об’єктні відносини, то вони не бачать і не відчувають реальних потреб своєї дитини. Так, наприклад, коли дитина вередує і вимагає шоколадку, вони не можуть відчути, що їй не вистачає любові і душевного тепла, так би мовити солодощів життя від того, що її люблять і приймають. Як правило, батьки, які не отримали самі душевного тепла, починають замінювати любов гіперопікою і тривогою за дитину, а на капризи реагують з роздратуванням, тому відчувають свою безпорадність і неможливість дати те, що просить від них дитина.
Зараз є багато курсів, які розповідають про теорії виховання, про те, як виховувати правильно. Але бачачи подібного роду пропозиції, які звучать дуже заманливо, я задаюся питанням, чи може формальний підхід, наприклад, формальні обійми заспокоїти дитину в душі і дати їй почуття потрібності і опори, а не припинити її капризи на рівні поведінки.
Я думаю, кожен сам зможе для себе відповісти на це питання, так як йому буде зручно. Як писав відомий американський психоаналітик Дональд Вудс Віннікот: ” Ніхто крім матері не може знати краще, як піклуватися про свою дитину і тим більше цьому вчити. Будь-яка мати, яка справляється зі своїми переживаннями і допомагає впоратися з ними дитині, є досить хорошою матір’ю для своєї дитини”.
Що важливо сказати на закінчення цієї статті, щоб підвести короткий підсумок?
Напевно, хочеться сказати банальну фразу: самотність це не вирок. Та це неприємний емоційний стан, який може бути досить болючим, і супроводжувати людину від народження до смерті протягом усього життя в тій чи іншій формі.
Якщо ж ми ставимо собі за мету навчитися будувати ті відносини, які не будуть формальними, а будуть здатні реалізувати нашу потребу в душевній близькості, то ми можемо знайти внутрішні ресурси, щоб подолати несвідомі дитячі травми, впоратися з душевним болем дитинства з позиції свого нинішнього досвіду і почати будувати відносини так щоб вони приносили нам задоволення.
Закінчити цю статтю я все ж хочу на оптимістичній ноті: як би вам не було зараз самотньо і важко, при вашому бажанні і готовності працювати над собою – це можна виправити, знайти ті ресурси, які допоможуть вам впоратися з усіма труднощами і почати жити більш щасливо. І що я можу сказати однозначно: якщо ви зараз читаєте цю статтю, значить, ви вижили і виросли, стали особистістю, впоралися і у вас є для цього ресурси, просто їх треба знайти і навчитися ними користуватися