Туреччина — це дивовижна країна з багатою історією, яка затишно розташувалась між Європою і Азією і увібрала в себе специфічні риси обох континентів. Західна її частина, де знаходяться Стамбул, Ізмір і Анталья, багатшими, густіше заселена, звернена до Європи і Середземномор’я. Інша, що простягається від Анкари на схід, з її суворими, безкрайніми, одноманітними анатолийскими степами, нагадує про азіатську спадщину.
Більшість туристів вибирають захід Туреччини, ваблені легендарної магією Стамбула і найдовшою, найчистішою береговою лінією Середземномор’я. У Східній Туреччині краще почувають себе не любителі поніжитися на пляжі, а шукачі пригод. Тих, хто в цій країні вперше, вражає почуття власної гідності її жителів. Приваблюють низькі ціни на їжу і напої, їх високу якість. І на заході, і на сході безліч стародавніх руїн — від кам’яного століття до хеттів, грецьких і римських міст, пам’яток Візантійської та Османської імперії часів сельджуків. Як правило, для цих міст обирали казкові місця. Всюди і нерукотворні чудеса — печери, водоспади, каньйони, вулкани, озера, джерела, вражаючі гірські пейзажі.
У міру того як все більше європейців відвідують Туреччину, вони знайомляться з традиціями помірного ісламу, дуже далекого від деяких фанатичних мусульманських режимів.
Роль Туреччини в сучасному глобальному суспільстві більш збалансована і важлива, ніж раніше. Вона прагне стати культурним мостом між християнською Європою та мусульманським Ближнім Сходом і з часів реформ Ататюрка 1920 х років залишається зразком сучасної світського держави, незважаючи па те, що 99 % населення мусульмани.
Географія Туреччини
Площа Туреччини 779 452 км2. Вона в шість разів більше Греції, але на квадратний кілометр припадає вдвічі менше жителів. Населення — близько 75 млн людей. Анатолійський півострів обмежений Чорним морем (Karadeniz) на півночі, Егейським — на заході, Середземним — на півдні, а на сході — високою гірською грядою, де найвища точка — гора Арарат (Buyukagri Dagi, 5165 м над рівнем моря). П’ять відсотків негористої території, що лежить на захід від Дарданелл (Canakkale Bogazici), географічно належать до Європи, де розташовані Стамбул й Едірне. Кордон тут не раз змінював обриси в залежності від політичної ситуації.
Велика частина території Туреччини — безрадісні степи центрального Анатолійського плато на висоті 1000 м над рівнем моря, підперезані покритими зеленню Понтійськими горами на півночі і горами Тавр (Taurus) на півдні. Гірські ланцюги йдуть зі сходу на захід, на сході з’єднуються з величезним і негостинним гірським масивом на кордоні з Іраном і Іраком.
У Туреччині кілька великих вулканів, і найвищий з них — Арарат, але, на щастя, поки вони не дають про себе знати. Зате досить регулярно відбуваються зрушення па лініях розлому земної кори. Землетруси на півночі і заході країни фіксувалися протягом всієї її історії і тривають приблизно кожні десять років. Останнє було в 2007 р. І Босфор (Bogazici), і Дарданелли зобов’язані своїм походженням зсуву ліній розлому, Чорне море — результат осідання поверхні вздовж ланцюга тріщин.
Географічні умови сприяли утворенню на території Туреччини безлічі озер, як ні в одному іншому краї цього регіону. Найбільше — Ван, воно в сім разів перевершує Женевське озеро. У Туреччини беруть початок ріки Тигр (Dicle), довжиною 2800 км, і Євфрат (Firat) — 1900 км
Клімат Туреччини
Клімат родючих прибережних земель мало схожий на гірський: сезонний перепад температур між ними колосальний. На сході взимку може бути нижче — 40°С, сніг тут лежить 120 днів у році, а на узбережжі Егейського моря теплі дощові зими, і середня річна температура близько 35°С. Найбільше дощів випадає на Чорноморському узбережжі.
Найкращий час для відвідування Туреччини — з травня по жовтень. Туристичний сезон на узбережжі починається 1 квітня і завершується 31 жовтня. У липні і серпні буває занадто спекотно, оглядати визначні пам’ятки під палючим сонцем практично неможливо.
Населення Туреччини
Сучасні турки — нащадки центральноазіатських турецьких племен, які прийшли в Анатолію в XI— XIII ст. і змішалися з місцевим корінним населенням. Турки довгі роки сповідують іслам, але особлива мова і народна культура пізнавано виділяють їх серед решти мусульманського світу. Іммігранти з Балкан також відіграють значну роль в житті нації. Значне курдське населення (близько 15 %) проживає в основному на південно-сході країни.
У Туреччині значний розрив між багатими і бідними, особливо він помітний, якщо ви підете на схід. Майже 40% робочої сили країни зайнято в сільському господарстві, це жителі сільської місцевості, інші залучені в сферу важкої індустрії або в виробництві в містах. В останні роки намітилася тенденція міграції сільського населення в міста в пошуках кращого життя. Це призвело до появи величезних бідних передмість навколо Стамбула, Анкари, Ізміра, Адани.
Відносний сільськогосподарсько-промисловий баланс робить Туреччину самодостатньою у виробництві продуктів споживання і вона по праву пишається цим.
Суніти і шиїти
99% турків — мусульмани-суніти. Поділ на сунітів і шиїтів схожий до поділу католиків і православних. Розкол стався в 632 р., незабаром після смерті Мухаммада. Шиїти вважали істинними спадкоємцями пророка двоюрідного брата й зятя Мухаммада Алі і його нащадків, суніти вважали, що такими повинні стати представники ісламського духовенства. Про шиїтів сьогодні багато говорять, хоча вони складають лише 10% мусульман по всьому світу. Більшість з них живе в Ірані, Іраку, Пакистані і Індії.
